Міністр вихваляння й підлабузництва

Мій покійний дідусь колись любив вислів: “Ти йому плюй в очі, а він скаже, що то Божа роса”. Якнайкраще це підходить до такого собі міністра Дмитра Кулеби, який уже остаточно перетворився на міністра вихваляння й підлабузництва.

Пан Кулеба похвалився черговим видатним досягненням своєї дипломатії під “мудрим управлінням найвеличнішого лідера всіх часів і народів”… Єрмака. Ну, не Зеленський же його на службу брав та звіти приймає. Просто треба вчитатися в його лизоблюдство та в оригінальні документи, щоб виникло стійке відчуття огиди.

На жаль, часто навіть дуже мудрі люди піддаються поверховому емоційному сприйняттю. Тому мусив обрізати скрін з дописом Кулеби, бо там серед лайків із сердечками засвітилися прізвища дуже шанованих мною людей.

А тепер про суть. Кулеба вихваляється, як вони “вигризли” згадку про ПДЧ в декларації саміту НАТО.

Найперше, нічого вони не вигризали й навіть не втручалися, бо після всіх недавніх провокаційних заяв Зеленського й Кулеби співпрацювати з ними ніхто особливо не спішить. Але краще б вони вигризали, щоб саме такої згадки там не було. Бо насправді в декларації написано наступне: “Ми підтверджуємо рішення, ухвалене у 2008 році на Бухарестському саміті НАТО, про те, що Україна стане членом Альянсу і при цьому План дій щодо членства (ПДЧ) буде невід’ємною частиною цього процесу”.

Ні, якщо відключити мозок, то емоційно все ніби добре, правда, про ПДЧ виглядає зовсім не як якась додаткова перспектива. Просто сказали, що без ПДЧ ніхто нас в НАТО не прийме, як це восени 2019 року по дурості заявляв Зеленський, коли влаштував скандальний демарш і відмовився їхати на ювілейний саміт НАТО, куди його офіційно запросили. Він тоді домудрився сказати, що ПДЧ нам зовсім і не потрібний, якщо захочем, то є й інші шляхи до вступу в НАТО.

Не знаю, чи лідери Альянсу пригадують ту тупу виходку нєдоросля, але тут йому чітко пояснили: без ПДЧ входу в НАТО не буде. Це стандартна процедура для всіх, а для вас вона взагалі “невід’ємна частина”.

Мабуть саме тому в бахвальському дописі Кулеба уник цитування Декларації, бо нічого надто позитивного тут не прозвучало. Нам уже вкотре повторили, що ми маємо колись (без конкретного часу) стати членом НАТО, але безумовно тільки через ПДЧ.

Обіцяли те саме в 2008 році й опісля. Навіть тоді, коли ми найбільше зробили для інтеграції з НАТО. Зараз той самий ремікс обіцянки, обтяжений найгіршим ставленням за останні півтора десятиліття.

Уперше Зеленському вдалося спровокувати президента США, щоб той прямо сказав “НІ”, нехай і не назавжди, але достатньо жорстко, щоб ні на що не сподіватися до нового Ростова для Зеленського. Німеччина й Франція, які й раніше не особливо вітали вступ України до НАТО, зараз категорично проти. Ще ніколи негативно до цього не ставилася більшість членів Альянсу.

До речі, заступниця Лукаш в уряді Азарова й офіційна звинувачувана в корупції, а за сумісництвом нинішня віце-прем’єр з євроінтеграції (!) Стефанішина теж це підтвердила. Правда й вона, як Кулеба чомусь цим хвалиться: “Майже половина країн-членів підтримують надання нам ПДЧ”.

А раніше були майже всі за винятком 3-4 країн та й з тих не всі аж так принципово.

А тепер давайте зробимо одну дуже просту річ. Перекладемо фразу з Декларації із дипломатичної мови на просту людську.

Нам у 2008 році запропонували подвійну формулу: “Україна має право стати членом НАТО (колись)”, “Двері в НАТО для України залишаються відкритими”. Це не просто слова.

Перша теза – це про право на мрію і нічого конкретного. А друга про право на вхід. Там можуть бути передумови, ускладнення, політичні рішення… Але слова про “відкриті двері” в дипломатії – це дозвіл на результативні дії, на те, щоб стукати в ці двері й урешті-решт туди зайти.

А тепер нам формулу поміняли. Більше нема тих “відкритих дверей”. Двері в кінці 2019 року на ювілейному саміті НАТО для України закрили. Але залишили право на мрію (“колись буде в НАТО”) та сказали, що до цих дверей є ключ. Але “його ми вам не дамо” (поки що… невідомо скільки…).

Я занадто довго займався міжнародними справами, щоб не зрозуміти негативний зміст такого посилу.

Другий пункт у Кулеби: нам раніше не робили згадок про ПДЧ, хоч ми й заслуговували.

Та бо це було позбавлено сенсу. Говорили, обіцяли, ставили умови, а для чого писати технічну річ у деклараціях? Так, нас часто й довго та несправедливо годували завтрашнім днем щодо приєднання до НАТО. А згадка про ПДЧ при цьому – це все одно, що сказати: ти полетиш до Японії на Олімпіаду, якщо купиш квитки на змагання, білет на літак, забронюєш готель та отримаєш візу, але через ковід ти її не отримаєш.

Згадка про ПДЧ має сенс лише тоді, коли її доповнює чітка перспектива, бажано з певним часом надання. Замість цього Україна отримувала в попередні роки офіційну констатацію в резолюціях НАТО, що ми успішно виконуємо свої щорічні плани, які, до речі, дублювали значну частину стандартного ПДЧ. І в цих планах, які ще доволі далекі від завершення, містяться цілком правильні й корисні для нас та для НАТО вимоги.

Третій пункт у Кулеби не викликає жодних заперечень. Трохи примітивно й пафосно, як у початківця-журналіста, але вірно. Хіба не сказав, що все це, включно з підтримкою України, НАТО мусить тепер робити без нашої участі. Після злиття операції по “вагнерівцях” це навіть небезпечно для збереження секретності планів НАТО.

А далі йдуть фрази, в яких Кулеба поспішив уподобитися своєму формальному шефу, цього разу вже Зеленському. Обурення щодо вигаданої фрази “давайте ще більше реформ” – це відверте хамство та абсолютний непрофесіоналізм.

Від нас вимагають не якихось “побольшє рєформ харошіх і разних”, а цілком конкретних, які виписані в наших планах адаптації й наближення до стандартів НАТО. Від нас вимагають незворотності тих реформ, які вже були реалізовані, а тепер стрімко руйнуються… І взагалі, оця хамовита бравада аж надто добре вписується в так званий “казус Єрмака”, який має призвести до відторгнення України західними партнерами, коли можна буде потім заявити: “Ми ж старалися, а нас не пустили”.

Тому прошу: не купуйтеся на солодкі словечка, навіть, якщо вони переплетені гарними фразами. Так і в Кулеби є пару хороших і правильних речень. А решта відверто віддає провокаціями чи є банальною брехнею.

Тарас Чорновіл