Що таке пластична хірургія, на що вона схожа? Які захворювання лікує пластичний реконструктивний та естетичний хірург? – розповідає один із найкращих пластичних хірургів України, фахівець з міжнародним ім’ям Роман Левицький.
«Які захворювання лікує пластична хірургія?» Тема викликає цікавість багатьох людей. У цій новині ви можете знайти всі питання про перетворення різних структур нашого тіла, загоєння пошкоджених тканин та відділення пластичної хірургії, де проводяться всі види естетичних втручань відповідно до вимог пацієнта.
Оперативне втручання, яке проводиться для виправлення дефектів обличчя та різних частин тіла, називається «пластичною хірургією». – каже доктор Роман Левицький
Що означає фахівець із пластичної хірургії?
Повна назва цієї галузі – “Пластична реконструктивна та естетична хірургія”. Лікар, що спеціалізується в цій галузі плпстичний хірург. Багато хто думає, що у відділенні пластичної хірургії головна мета – косметична, але це не так: у цій галузі хірургічне втручання спрямоване також на лікування пацієнтів шляхом лікування життєво важливих захворювань. – пояснює пластичний хірург Роман Левицький
Що таке пластична хірургія?
Пластик; Це слово походить від грецького «пластикос» і має такі значення, як «надавати форму», «відповідати формі». Процедури пластичної хірургії застосовуються майже у кожній лікарні та більшості медичних закладів. Велика кількість захворювань та порушень досліджується у відділенні пластичної хірургії, яке намагається усунути вроджені чи набуті різні порушення форми та функцій та проблеми, що впливають на імідж тіла.
Пластична хірургія – це хірургічна спеціальність, пов’язана як з покращенням зовнішнього вигляду людини, так і з відновленням дефектів тканин обличчя та тіла, спричинених хворобою, травмою чи вродженими дефектами.
Які захворювання лікує пластична хірургія?
Пластичну хірургію можна у сенсі класифікувати як реконструктивну чи косметичну (естетичну), залежно від цього, проводиться вона відновлення функцій чи зміни зовнішнього вигляду.
Реконструктивна пластична хірургія – це лікування, яке використовується для лікування дисфункціональних (пов’язаних з порушенням функцій структури або органу) частин тіла. Він переважно використовується для відновлення функцій, хоча він також може змінити зовнішній вигляд людини. Наприклад, його можна використовувати для прикріплення до тіла кінцівок, відрубаних внаслідок травми.
Процедури, методи та принципи косметичної пластичної хірургії повністю орієнтовані на покращення зовнішнього вигляду пацієнта. Ключовими цілями є покращення естетичної привабливості, симетрії та пропорцій. Пластична операція може бути зроблена на голові, шиї та будь-якій частині тіла.
Пластична реконструктивна хірургія
– Деформації особи: асиметрії, уроджені освіти, рідкісні лицьові ущелини.
– Щелепно-лицьова хірургія (дефекти кісток-переломи, порушення форми та функції кісток через дорожньо-транспортну пригоду, пухлини та інші причини, хірургія щелепи
– Пухлини голови та шиї та усунення їх дефектів
– Відсутність, асиметрія чи надлишок тканини грудей
– Реконструкція грудей після раку
– Гінекомастія (великі груди у чоловіків)
– Вроджені аномалії статевих органів (епіспадія, гіпоспадія, агенезія піхви та ін.)
– Операції зі зменшення надлишку шкірно-підшкірної жирової тканини (ліпосакція-ліпектомія)
– Абдомінопластика (Абдомінопластика)
– Корекція контуру ніг (з видаленням жиру, ін’єкціями або імплантацією ніг)
– Корекція контуру за допомогою імплантатів (протези м’яких тканин) (імплантати стегна і стегна, грудні (грудні) імплантати у чоловіків – імплантати ніг і т. д.)
– Догляд за шкірою та втручання
Як записатися на прийом у відділення пластичної хірургії?
Записатися на прийом у відділення пластичної хірургії досить легко. Щоб записатися на прийом потрібно зателефонувати за будь-яким номером
Запис на консультацію цілодобово
044 332-56-46
095 626-45-23
096 842-89-87
093 499-93-21
Є Viber та Telegram
E-Mail:
mail@plasticsurgery.kiev.ua
Левицький Роман Миронович – хірург із світовим ім’ям. 27-річний досвід роботи в пластичній хірургії, провів 16 000 успішних операцій. Закінчив дворічну клінічну ординатуру на кафедрі пластичної та естетичної хірургії Санкт-Петербурзької медичної академії післядипломної освіти. Сертифікований для роботи у найближчому зарубіжжі та європейських країнах. Стажувався та практикувався у Бразилії, Німеччині, Франції, Америці.
Монополіст на ринку ритуальних послуг в українській столиці компанія «Петро Великий» стала фігурантом чергового гучного скандалу: портал «Апостроф» 6 серпня опублікував статтю, де детально розбирається цинічна схема заробітку цієї фірми під час пандемії COVID-19Читати далі →
Николай Удянский и его компания Prof-IT задумалась о философском камне современности: монетизации контента. Все решения в этом вопросе имеют значительные недостатки. Посмотрим, справится ли с ними WeWay.
Украинская IT-компания Prof-IT, соучредителем которой является бизнесмен Николай Удянский, и международная компания Yoola, основателем которой является Фуад Фатуллаев разработали блокчейн-платформу WeWay, которая позволит блогерам и фанатам эффективно взаимодействовать друг с другом.
Об этом пишет Парламент.ua.
“Блокчейн-платформа WeWay имеет все шансы стать одним из самых популярных проектов на рынке блокчейна и NFT-продуктов. Для этого есть все предпосылки, в частности, участие в проекте двух успешных компаний”, — считает Николай Удянский.
Благодаря новой платформе создатели контента могут продавать свою продукцию фанатам. Здесь же инфлюенсеры могут привлечь дополнительные средства на реализацию новых проектов, а поклонники – выразить свое видение и пожелания относительно творчества блогеров.
Новый продукт представлен в виде невзаимозаменяемых токенов, оригинальность и уникальность которых подтверждена блокчейном.
Для осуществления операций на платформе WeWay компания Prof-IT специально создала фан-токены. Они должны упростить и ускорить работу экосистемы цифровых развлечений для блогеров и их подписчиков.
“Мы запустили крупнейшую платформу для взаимодействия инфлюенсерив с фанатами и NFT-маркетплейс. Расчеты между участниками будут происходить в токене WeWay. Токены будут распределены между всеми инлюфенсерамы и фанатами, которые присоединятся к нашей сети”, — рассказал соучредитель WeWay Фуад Фатуллаев.
Справка: Prof-IT – это проект, соучредителем которого является украинский бизнесмен Николай Удянский. Он является участником украинского рейтинга Forbes и известный множеством резонансных стартапов, например запуском ФОРКОМ биткоину – Bitcoin Ultimatum. У его компании большой опыт в разработке технических решений с помощью технологии блокчейн. Холдинг уже реализовал сотни тематических проектов и продуктов, которыми пользуются более 2,5 млн человек.
Yoola – крупнейшая в СНГ международная компания по работе с инфлюенсерами. К ней подключены тысячи каналов и инфлюенсеров – большинство звезд русскоязычного YouTube: Юрий Дудь, Егор Крид, Like Nastya и множество других блогеров-миллионников.
Напомним, Николай Удянский планирует построить в Харькове на базе действующего теннисного клуба в парке Горького Европейскую теннисную академию.
Помічник народного депутата від «Слуги народу» Неллі Яковлевої Ростислав Дзундза, який пропонував інтимні послуги поліцейським, отримав нову посаду Читати далі →
Народні депутати з фракції “Слуга народу” планують запровадити примусову реєстрацію абонентів мобільних операторів, блокувати “сірі” смартфони по IMEI-коду, і ввести кримінальну відповідальність за ввезення в Україну і продаж “сірих” смартфонів та навіть за зміну цих кодів.
Нововведення зафіксовані в трьох законопроєктах, які є в розпорядженні ЕП.
Над документами, щонайменше, з квітня 2021 року, непублічно працюють члени парламентського комітету з питань цифрової трансформації. Очолює цей процес заступник голови комітету нардеп “Слуга народу” Олександр Федієнко.
Автори розраховують, що блокування “сірих” смартфонів по IMEI-коду і введення кримінальної відповідальності за продаж “сірих” смартфонів дозволить збільшити надходження до державного бюджету. В свою чергу, примусова реєстрація абонентів мобільних операторів – для підвищення захисту держави і самих абонентів.
Міністерство цифрової трансформації виступає категорично проти всіх трьох законопроєктів, а опитані ЕП експерти переконані, що у просуванні подібних ініціатив зацікавлені правоохоронці і великі постачальники електроніки.
ЕП нагадує понад десятирічну історію бажання влади різних часів запровадити примусову реєстрацію абонентів і блокування смартфонів по IMEI-коду та пояснює, що в сьогоднішніх законопроєктах.
Історія питання
Блокування по IMEI
Ідея блокувати “сірі” смартфони – ввезені нелегально або приватними особами, і не занесені в державний реєстр по IMEI-коду – з’явилась в українських чиновників більше десяти років тому.
Наприкінці 2009 року Національна комісія регулювання зв’язку прийняла рішення, яке вимагало від мобільних операторів надавати доступ до своїх мереж лише абонентам, телефони, яких знаходяться в “білому” списку бази даних IMEI-кодів “Українського державного центру радіочастот” (УДЦР).
Тоді своє рішення члени НКРЗІ обгрунтовували необхідністю запобігання крадіжок і нелегального ввезення в Україну мобільних телефонів. Всі “сірі” телефони планували відключити вже в перших місяцях 2010 року.
Проти цієї ініціативи виступали мобільні оператори і деякі торговці електронікою. Через різкий спротив ринку рішення регулятора тоді не пройшло реєстрацію в Міністерстві юстиції.
Повторну спробу блокувати “сірі” смартфони по IMEI-коду здійснили у 2012 році народні депутати Вiталiй Корж (на той момент фракція “Блок Юлії Тимошенко”) та Юрiй Мороко (“Партiя регiонiв”). Для цього вони розробили навіть окремий законопроєкт, однак і ця ініціатива була похована.
Примусова реєстрація
Ця ідея вперше матеріалізувалася у 2014 році в одному із законопроєктів більш відомих як диктаторські закони 16 січня.
Один з них запроваджував поняття ідентифікаційної телекомунікаційної картки (SIM-картка, USIM-картка тощо), використовувати яку можна було б лише на підставі договору, укладеного між оператором та споживачем.
Проте цей закон, як і більшість “диктаторських законів 16 січня”, скасували 28 січня 2014 року.
Однак ідея примусової реєстрації абонентів виявилась занадто привабливою для чиновників. У 2017 році її почала просувати Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації.
Для цього держструктура розробила спеціальний законопроєкт, в якому чиновники згадали і про відродження бази даних IMEI-кодів. В пояснювальній записці до документу держслужбовці жалілися, що відсутність системи реєстрації абонентів та унікальних кодів мобільних пристроїв ускладнює проведення заходів з нацбезпеки “в умовах кібернетичних загроз”.
Втім, і ця ініціатива Держспецзв’язку не втілилась у життя.
Не пройшло і двох років, як бажання “паспортизувати” абонентів і блокувати смартфони по IMEI-коду відродилася. На цей раз законопроєкт, менше ніж за місяць після перемоги на парламентських виборах, написали пять депутатів фракції “Слуга народу” – Олександр Федієнко, Михайло Крячко, Єгор Чернєв, Роман Соха і Сергій Штепа.
Тоді проти цієї ініціативи виступив віце-прем’єр-міністр та міністр цифрової трансформації Михайло Федоров. У підсумку Федієнко відкликав законопроект “з метою доопрацювання”, але про наміри не забув.
Спроба “Слуг” 2.0
Цього разу народні депутати з парламентського комітету з питань цифрової трансформації на чолі з Олександром Федієнко підготували одразу три законопроєкти. Всі вони є в розпорядженні ЕП.
Ініціатор законопроектів заступник голови парламентського комітету з питань цифрової трансформації нардеп фракції “Слуга народу” Олександр Федієнко
Проєкти цих документів, поки що не зареєстровані у Верховній раді, однак з квітня місяця цього року вони опрацьовуються робочою групою, до складу якої входять представники 15 державних органів, мобільних операторів і громадських організацій.
Серед них, крім Федієнко, представники Мінцифри, Державної митної служби, Державної податкової служби, НКРЗІ, Держспецзв’язку, УДЦР, “Київстар”, Vodafone Україна, lifecell, Асоціація підприємств інформаційних технологій України, “Телас” та “Український союз промисловців і підприємців”.
Що пропонується в доопрацьованих законопроєктах?
Прийняття першого з них, забезпечить блокування “сірих” смартфонів. Він передбачає:
✔ створення мобільними операторами локальних баз даних ІМЕІ;
✔ запровадження дозволів продажу на території України лише тих пристроїв, ІМЕІ яких наявні в Реєстрі ідентифікаторів (ІМЕІ) зі статусом дозволеного до застосування в мережі;
✔ покладення на регулятора (Державну службу з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів) зобов’язання щодо введення в обіг пристроїв з ІМЕІ і контроль за їх обігом;
✔ зобов’язання для мобільних операторів вести локальні бази даних ІМЕІ, перевіряти коди нових пристроїв в мережі, інформувати абонентів про можливість їх використання та блокувати пристрої;
✔ зобов’язання для абонентів самостійно реєструвати пристрої, які отримали тимчасовий – на два місяці – дозвіл на використання в мережі.
Блокування “сірих” смартфонів пропонується розпочати з 1 січня 2023 року.
Щоб прикрити чи, принаймні, зменшити нелегальне ввезення і продаж телефонів, автори ініціюють зміни до Кримінального кодексу. Так, в ньому можуть з’явитися покарання за три нових види злочинів.
Перше. В статті 201-1 (“Контрабанда”), поруч з лісоматеріалами з’явиться санкція “за переміщення в Україну поза митним контролем смартфонів і іншого обладнання з ІМЕІ-кодом”. За перше таке порушення каратимуть штрафом на 34 тис грн або позбавленням волі на строк до 3-х років. У випаду повторення – до 6 років.
Друге. Якщо хтось захоче змінити на телефоні ІМЕІ-код, то за це також доведеться нести відповідальність. На перший раз, мінімум у вигляді штрафу в 17 тис грн, повторне порушення – позбавлення волі до 2-х років.
Третє. За продаж підробленого або вкраденого телефону спершу штрафуватимуть на 8,5 тис грн, а при повторному порушенні – саджатимуть на строк до 2-х років.
Всі ці норми можуть запрацювати з 1 липня 2022 року.
Третій документ передбачає примусову реєстрацію абонентів. Якщо приймуть цей законопроєкт кожен, хто користується мобільним телефоном повинен буде пройти ідентифікацію шляхом укладення відповідного договору.
Тим, хто цього не зробить, мобільні оператори з 1 січня 2023 року перестануть надавати послуги. Тобто, відключать.
Чому народні обранці хочуть прийняти вказані зміни?
В інформаційній довідці автори роблять ставку на фінансовій стороні питання. Мовляв, йдеться про мільярди.
Як вказується в довідці, у 2020 році сукупний ринок смартфонів в Україні становив 33 млрд грн. Це близько 30% від усього ринку побутової техніки (101,7 млрд грн).
“За оцінкою експертів, у 2020 році обсяг “чорного” імпорту смартфонів, при якому не сплачується ПДВ, становив 7,45 млрд грн (24,6%), через що держава недоотримала близько 1,49 млрд грн ПДВ”, – зазначається в документі.
Ще 17-20% від сукупного обсягу ринку смартфонів у 2020 році становив “сірий” імпорт, головним чином повʼязаний із штучним заниженням ціни товарів, які ввозяться на територію країни.
Загалом державний бюджет у 2020 році від функціонування “сірого” ринку побутової електроніки недоотримав близько 7 млрд грн.
У свою чергу Олександр Федієнко не надав жодної конкретної відповіді на запитання журналіста ЕП. Всі відповіді звелись до того, що “законопроєкти напрацьовуються в робочій групі, остаточної версії документів ще немає, а на голосування вони будуть винесені як тільки будуть готові”.
Реакція Мінцифри
Кілька років тому саме завдяки позиції Мінцифри ініціативу депутатів вдалось повернути на доопрацювання. Як у відомстві ставляться до нових ініціатив?
Коментуючи ідею блокування “сірих” смартфонів, в Мінцифри зазначають, що така ініціатива фактично зобов’язує абонентів з’ясовувати законність походження купленого ними кінцевого обладнання. Інакше їх можуть відключити від мережі.
“Кінцеві користувачі не контролюють, як ввозиться кінцеве обладнання бізнесом. А законопроєктом фактично на громадян перекладається державне завдання щодо боротьби з такими правопорушеннями та правові наслідки у вигляді припинення надання послуг за неправомірні дії третіх осіб, які незаконно ввозять на територію України таке обладнання”, – зазначають у відомстві.
В Мінцифри також наголошують, що застосування кримінальної відповідальності за імпорт і продаж “сірих” смартфонів не відповідає ступеню їх суспільної небезпеки.
Крім того, у всіх випадках пропонується настання кримінальної відповідальності незалежно від обсягу чи вартості кінцевого термінального обладнання.
Наприклад, переміщення через митний кордон України чи поза ним, телевізора за 30 тис грн сьогодні карається адміністративним штрафом в розмірі 100% вартості товару. Законопроєктом же за аналогічні дії пропонується карати позбавленням волі до шести років, якщо навіть предметом контрабанди є мобільний телефон вартістю 7 тис грн.
“Будь-які законодавчі ініціативи, які зачіпають приватність громадян, мають бути добре продуманими та обґрунтованими, інакше викликатимуть жорстку протидію суспільства і сприйматимуться як звуження свобод та порушення прав користувачів.
Нам не зрозуміла суть проблеми, яка потребує розв’язання, причини її виникнення, чим зумовлені вказані зміни до законодавства, та яка мета прийняття такого акта. Пояснювальна записка до запропонованих законодавчих змін може прояснити таку потребу, проте нам її не надавали”, – наголошують в Мінцифри.
Реакція експертів
Кіберактивіст під ніком Sean Brian Townsend, який періодично публікує інформацію про вразливості державних інформаційних систем, на прохання прокоментувати законопроєкти нардепів ставить кілька риторичних питань.
“Чому б проблеми митниці не вирішувати на митниці? Що перешкодить вносити до реєстру ті ж самі “сірі” телефони за хабар? У подібних ініціативах зацікавлені правоохоронці і, можливо, великі постачальники техніки, і я не думаю, що зі створенням реєстру (IMEI-кодів. – ЕП) щось зміниться на краще”, – каже кіберактивіст.
Консультант учасників ринку телекомунікацій Роман Хіміч бачить в примусовій реєстрації абонентів бажання нардепів підвищити відповідальність мобільних операторів за захист абонентських номерів, які сьогодні масово використовуються в якості “фінансових ” (номер телефону, який абонент використовує для здійснення банківських фінансових операцій. – ЕП).
В той же час Хіміч переконаний, що номери мобільного зв’язку не повинні використовуватись як засіб ідентифікації.
“Ця порочна практика стала популярною в світі з подачі американських інтернет-платформ, а в Україні – стараннями Приватбанку. Апологети цієї практики вбивають відразу кількох зайців: радикально зменшують свої витрати, різко розширюють коло користувачів, при цьому знімають з себе будь-яку відповідальність. Показово, що прийнята в ЄС директива щодо фінансових послуг, відома як PSD2, не залишає місця для використання мобільного номера як засобу ідентифікації”, – наголошує експерт.
Схожа ситуація і з ініціативою контролювати обіг електроніки за допомогою обліку IMEI та інших ідентифікаторів, вважає він.
“Органи влади демонструють повну неспроможність в справі припинення контрабанди та порушень при імпортних операціях. В якості чарівної пігулки від власної імпотенції влада пропонує ускладнити життя бізнесу і споживачам”, – обурюється Хіміч.
В свою чергу експерт з інформаційної безпеки Микита Книш підтримує видачу SIM-карт за паспортами, оскільки за його словами, це загальноприйнята світова практика.
“Це є частиною системи, де кожен спостерігає один за одним. Умовна людина, яка купила номер телефону на свій паспорт, вже буде уважніше відноситися до свого номера телефону, тому що буде знати, що його у будь-який момент можуть ідентифікувати”, – вважає експерт.
На його думку, це допоможе суттєво знизити випадки шахрайства.
Проте, за його словами, є і зворотній бік медалі паспортизації номерів телефонів – це зловживання з боку спецслужб і правоохоронних органів. Крім того, державні органи обов’язково перекладуть на мобільних операторів відповідальність за захист інформації про абонентів, що призведе до підвищення вартості мобільного зв’язку, впевнений експерт.
Крім цього, Книш не підтримує створення реєстру IMEI, оскільки це не допоможе боротися з “чорним” імпортом. Він також виступає проти введення кримінальної відповідальності за контрабанду телефонів.
“Чому вони (правоохоронці. – ЕП) просто не пересаджають всіх контрабандистів? – задає риторичне питання експерт. – Ми вже знаємо історії, коли створюються цілі компанії під “кришою” тієї чи іншої силової структури і займається імпортом електроніки під виглядом особистих посилок. Так може варто самим припинити “кришувати” це питання, а не вводити додаткові реєстри?”
На його думку, блокування за IMEI і кримінальна відповідальність за контрабанду телефонів – це перекладання відповідальності на бізнес, щоб той заплатив за вирішення існуючих проблем.
Трошки про зворотний бік Анталійського дипломатичного Форуму. Ви, як і я, відстежували події, зокрема й участь у заході високого рівня нашого 5-го президента Петра Порошенка. І от, форум закінчився, а я випадково дізнався, що в ньому брала участь і офіційна делегація з України. Направду, вони там якось так заникалися, що якби не зайшов на сторінку Кулеби, і не взнав би.
Чи запрошували чинного Зєпрідєнта або його Шмигаля, я не знаю. Зрештою, це та подія, куди є сенс запропонувати себе самостійно, як, до речі, варто було зробити з самітом НАТО, а не єхидно жалітися, що нас не пустили, коли від нас навіть заявки не надсилали. Тим більше, що з понад 40 країн-учасниць на форумі в Анталії не менше 10 були представлені главами держав чи урядів.
Припускаю, що Зеленському запропонували, але воно відмахнулося. Отже, щодо української делегації, тієї, офіційної, то її очолив Кулеба. Ще брала участь його заступниця Еміне Джапарова. Теж на форумі була присутня кримсько-татарська делегація. І тут у мене почуття неоднозначні через позицію одного чоловіка, якого силувано старався поважати, але десь уже вичерпується… Проте про це пізніше.
Порошенка запросив президент Туреччини Реджеп Ердоган. І ми мали змогу відстежувати за повідомленнями про його участь. Не думаю, чи є сенс про все це писати. Зайдіть на акаунт чи Телеграм Порошенка, там усе достатньо детально.
Виступав він на одній із офіційних панелей, мав реально проведені зустрічі з самим президентом Туреччини та з рядом інших політиків, зокрема з кількома міністрами закордонних справ. Це можна побачити й підтвердити з офіційних фото форуму та антуражу переговорів. Типовий приклад знайдете в підбірці під дописом. Про що говорив? Та про те, що мав би сказати Зеленський, а за його відсутності хоча б Кулеба.
Про підтримку України, про загрози й агресивні дії РФ тощо. Більше того, Порошенко на Форумі запрошував іноземних представників узяти участь в Кримській Платформі, на якій так активно піариться Зеленський (на жаль, крім піару, нічого до майбутнього засідання платформи поки не робиться, навіть ключові її завдання не озвучені).
Це розмова двох лідерів. У Зеленського почали вже розказувати, що Ердоган, розмовляючи з Порошенком, не знав, з ким спілкується, бо не впізнав. Ага, і запросив випадково, не розуміючи. Ці ідіоти хоч розуміють, що називати одного з найвпливовіших президентів старим склеротиком – річ дуже небезпечна, турецькі дипломати такі речі відслідковують, а сам Ердоган людина емоційна та трохи злопам’ятна.
Окрім участі в дискусійній панелі з безпекових питань, кількість персональних зустрічей Порошенка – поза півтора десятки. Надалі буде перелік, то зможемо оцінити їх значимість. Але серед них виділяються розмови з президентом Ердоганом, а також із міністром закордонних справ країни Мевлютом Чавушоглу. Серед інших, про які вже є відповідні повідомлення, ґрунтовні бесіди відбулися з міністрами закордонних справ Польщі та Хорватії.
Була серед них і одна, про яку Порошенко сказав наступне: “Тут я спілкувався також і з Міністром закордонних справ Кулебою, і моя позиція є абсолютно принциповою: незважаючи на будь-які розбіжності у внутрішній політиці між мною і Зеленським, на зовнішньому фронті ми маємо виступати єдиною проукраїнською силою”. Про Кулебу буде далі, а поки про програму на Форумі Порошенка.
До відома Кулеби: ось так проходять реальні протокольні зустрічі на форумі. Тут з міністром закордонних справ Туреччини.
Який статус його зустрічей. Звісно, називати їх переговорами буде не зовсім коректно, бо переговори ведуться між представниками влади, а не за участі опозиції. Чи ще буває за директивами, офіційно наданими владою тому чи іншому політикові.
Один раз навіть я, будучи простим нардепом, отримав директиви й вів реальні переговори в одній зарубіжній країні. Але Зеленський скорше свої капці проковтне, ніж попросить і уповноважить Порошенка на ведення переговорів (що Порох робити вміє, а Зєлька ні).
Особливість таких форумів, що тут узагалі проведення переговорів, у протокольному значенні цього слова, не відбувається. Можна провести їх поза рамками заходу або сприймати їх, як спілкування, обмін думками, консультації тощо. Інша річ, що такі розмови можуть відбуватися за горнятком кави в перерві, можуть проходити в модифікованому куточку загального вестибюлю, а можуть відбуватися в переговорних кімнатах за всіма правилами державного протоколу.
А так спілкуються друзі, а не “мій друг Чавушоглу”…
Це після протокольної розмови з польським міністром на проході від залу переговорів.
На виході після спілкуванням з хорватським міністром.
Чому я згадав поки про тих трьох міністрів закордонних справ? Тому що з ними точно бесіда проходила за форматом переговорів. Навіть з такими протокольними деталями, як розсадка членів делегацій (гляньте на фото розмови з міністром закордонних справ Туреччини).
Оскільки за кордоном Порошенко ніколи не акцентує на наших внутрішніх негативах та ідіотизмі й згубності політики Зеленського, а навпаки, закликає іноземних лідерів підтримувати нашу злощасну владу, то в ОПі мали б втішитися. У них Кримська Платформа провалюється, а тут хтось виконує їхню роботу й випрошує про участь та підтримку України.
Ага! Так би було, якби в нас у владі зараз були зрілі люди, а не інфантильна істота та купа лизоблюдів навколо.
Розсадка в залі під час головної події Форуму – програмного виступу президента Туреччини. Наш Кулеба, здається промайнув десь у дальших рядах. Це погано, бо так не мало бути. Зверніть увагу на місця перед трибуною, виділені білим.
З того, що знаю, Кулеба отримав астрономічну звіздюліну з Києва, що: 1) Порошенко взагалі туди потрапив (друга аналогічна полетить Вєнєдіктовой і в ДБР, що не заблокували виїзд повістками); 2) має серйозні зустрічі високого рівня; 3) виступає й говорить, як президент України, а не лідер опозиції; 4) ще й при тому доброзичливо взявся заохочувати й підтримувати самого Кулебу… Поступило височайшеє ізволєніє: прєкратіть, пєрєкрить! Тільки ж як?
А це під час цього головного засідання форуму місце Порошенка.
Порошенко – гість знаний і поважаний, а Кулеба мало кому відомий. Його протокольні можливості не дають можливості навіть персональні переговори на достатньому рівні провести, а не те, що комусь щось забороняти.
Тому вирішив цей недоміністр виправдатися глибоким прогином. Опублікував з того значимого форуму лише два повідомлення. Основне – це панегірики Лєні Зєлєнскай, завдяки якій в двох музеях Туреччини буде український аудіо-гід.
Це єдине фото, яке розмістив із Турецького форуму Кулеба. І єдиний допис про мега важливу подію. Тут класичний прогин і вилизування родині Зеленських.
Ну… добре. Я тільки за. Якби такі дії були доповненням до ефективної політики, а не її замінником, то це було б прекрасно.
А друга штука вже геть мерзенна. Кулеба на своїй сторінці записав коротенький відосік, де стомленим, томним голосочком (виграли ж з Києва по телефону дуже по дорослому) розказує, що: 1) ви там спите, а ми тут працюємо; 2) у нас є українська делегація (він, заступниця та перелік представників кримських татар), про Порошенка в цьому місці, звісно, жодного слова; 3) він (Кулеба) тут так зустрічається, аж гай гуде, он навіть із міністром Нігеру зустрівся(!); 4) а деякі політики тут просто приїхали красуються й фотографуються для піару. Оце останнє він уже на адресу Порошенка тявкнув.
Отже, як Порошенко “фотографується” з президентом Туреччини та міністрами закордонних справ у переговорній зоні, а не біля столиків з кавою, ми вже бачили. А з кількома десятками міністрів та дипломатів, з якими він просто привітався, потиснув руку й обмінявся кількома фразами, нашій офіційні делегації навіть у мріях не долетіти, бо, на жаль, міністра Кулебу тут мало хто знає. І дуже небезпечно без підстав називати міністра закордонних справ Туреччини “мій друг Чавушоглу.”
А тут одна із зустрічей Кулеби. Мені шкода, але це низький рівень без протокольної підтримки. очевидно, про розмову домовлялися буквально на ходу. Це дермантинові крісла й столик для непротокольних розмов. Прапорці приносять самі гості. Наскільки знаю ці приміщення, то це відведений для розмов куток у вестибюлі.
Кулебу до Ердогана за 100 метрів охорона не підпустила, а до “друга”, здається, він зміг лише підійти для привітання на кілька секунд у натовпі інших політиків. Жодних підтверджених даних про переговори пана Кулеби з іншими міністрами ніде не було, в тому числі й він про це не згадує. І отих “фоткань” у нього чомусь також майже не виявилося, бо за ними ми б швидко визначили: це випадкові пару слів за кавою, чи ґрунтовна розмова в переговорці.
Одну знимку відшукав на Укрінформі. Там він дійсно спілкується з міністром закордонних справ Хорватії. Це показове порівняння, бо з ним зустрічався й Порошенко. Вони мали зарезервовану розмову у офіційній переговорній кімнаті із застосуванням протокольних вимог, оскільки зустріч була запланована й включена в порядок двосторонніх заходів форуму заздалегідь.
У Кулеби ця зустріч проходить у дещо інших протокольних умовах – за столиком скраю у загальному вестибюлі. Ні, такі розмови також є нормальними й можуть бути корисними. Але це нижчий рівень, без попереднього узгодження та відповідного протоколу. Навіть маленькі прапорці на столик ставлять самі міністри чи їх помічники.
А стосовно нігерця, то тут не покидає мене відчуття, що це якраз і було: “в куточку за кавою випадково перетнулися й поговорили два обділені увагою міністри (ми чужіє на єтом празднікє жізні, містер Кулеба. О так, містере міністр…). Знову ж, протокол – річ тонка, за ним усе видно й зрозуміло (як щодо хорватського міністра).
А це господар зустрічі пан міністр Чавушоглу проводить гостей до залу засідань. Ой! А кого він запросив пройти поряд із ним, як почесного гостя? Та невже. А де ж пан Кулеба? До речі, там збоку не співрозмовник пана Кулеби з Нігеру?
А фото при міжнародних розмовах служать не піару, а підкресленню статусності зустрічі, бо протокольна зйомка є невід’ємною частиною офіційних зустрічей. Нема протокольних фотографій – не було й офіційного статусу. Або на фото щось може нехороше проглянутися. Пригадуєте, як колись Жуля Володимирівна хвалилася своїм фото із “переговорів” з однією з лідерок ЄС. А я тоді відкопав те саме фото, але без обрізки. І там вони стояли біля столика з брудними чашками та тарілками…
Я б усього цього негативу не писав, бо мені за будь-який провал нашої дипломатії завжди боляче. Але не має міністр закордонних справ (одна з найважливіших постатей у державі) служити кишеньковим песиком навіть не у президента, а в його канцеляриста!
А тепер про окреме розчарування. Від кримських татар були запрошені: лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв, голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров, співголова групи з міжпарламентських зв’язків з Турецькою Республікою Рустем Умєров, народний депутат Ахтем Чийгоз. Чийгоз брав участь у зустрічах та переговорах Порошенка, зокрема з керівниками Туреччини. Джемілєв також спільно з Порошенком вів ряд розмов – на фото видно їх при неофіційному спілкуванні.
Про Умерова міг щось пропустити, а от голова Меджелісу Рефат Чубаров відзначився в ганебному прогині. Він примітивно повторив у своєму дописі слова Кулеби про “деяких, які тут фотографуватися приїхали”. Щоб прогин зарахувався, тегнув Кулебу, а на останок ще щось від себе доіронізував. А давайте, я вам просто процитую:
– Кулеба: “Це не те, що зустрів у коридорі когось, потиснув руки, сфоткався і побіг далі. Ми так не працюємо. Еее мм… Хоча є тут на форумі люди, які саме цим і займаються, а потім розказують, як вони проводять серйозні двосторонні зустрічі, вирішують серйозні питання, хоча насправді схопили… просто поруч постояли з кимось і встигли зробили фотографію” (мова суб’єкта передана без змін).
– Чубаров: “Хоча, звичайно, були в числі учасників і такі, хто намагався кожен свій крок в кулуарах Форуму і кожне рукостискання з ким-небудь видавати в якості визначної події, покликаного підкреслити його винятковість. Але тут нічого не поробиш, політики вони такі політики”.
І от я трохи задумався: треба на цьому акцентувати, чи ні? Кримські татари – жертви путніської агресії, голова їхнього Меджелісу – офіційний представник народу… А з іншого боку – якби ж це було вперше.
Колись в 3-му скликанні і Джемілєв, і Чубаров були в фракції НРУ, яку очолював мій батько. А потім там був інспірований розкол. Організовували його саме проти Чорновола, який становив політичну загрозу для Кучми. І Джемілєв залишився з Чорноволом, а Чубаров пішов проти нього з розкольниками Костенка.
Батько ще тоді писав, що чудово розуміє мотиви Костенка, Івченка чи Лавриновича, але йому важко зрозуміти, чому його зрадив і виголошував йому спільно з продажними заколотниками Чубаров. Та й тепер, коли в списку ЄС знову традиційно запропонували два місця (на зовсім невелику прохідні частину) кримським татарам: Джемілєву та недавно визволеному з рашистської тюрми Чийгозу, Чубаров вирішив знову пошукати якесь найпаскудніше ге. І знайшов геббістську партію Смешка. А зараз ще й показав, як він уміє бути лояльним до влади. Навіть тоді, коли та влада вимагає не собі лестощі демонструвати, а кусати її політичних опонентів.
А тут можете порівняти текст прогину від офіційного для влади кримського татарина Чубарова (ближче до кінця). Коли Джемілєва в ОПі пробують шантажувати, то з Чубаровим у них, мабуть, усе дуже добре. А мені від цього соромно й противно.
Гидко. Пане Чубаров, ми якось залишалися з вами тут у друзях. Виправляю. А тепер можете у відповідь лити на мене бруд. Я навіть майже дослівно знаю, якими словами.
Мій покійний дідусь колись любив вислів: “Ти йому плюй в очі, а він скаже, що то Божа роса”. Якнайкраще це підходить до такого собі міністра Дмитра Кулеби, який уже остаточно перетворився на міністра вихваляння й підлабузництва.
Пан Кулеба похвалився черговим видатним досягненням своєї дипломатії під “мудрим управлінням найвеличнішого лідера всіх часів і народів”… Єрмака. Ну, не Зеленський же його на службу брав та звіти приймає. Просто треба вчитатися в його лизоблюдство та в оригінальні документи, щоб виникло стійке відчуття огиди.
На жаль, часто навіть дуже мудрі люди піддаються поверховому емоційному сприйняттю. Тому мусив обрізати скрін з дописом Кулеби, бо там серед лайків із сердечками засвітилися прізвища дуже шанованих мною людей.
А тепер про суть. Кулеба вихваляється, як вони “вигризли” згадку про ПДЧ в декларації саміту НАТО.
Найперше, нічого вони не вигризали й навіть не втручалися, бо після всіх недавніх провокаційних заяв Зеленського й Кулеби співпрацювати з ними ніхто особливо не спішить. Але краще б вони вигризали, щоб саме такої згадки там не було. Бо насправді в декларації написано наступне: “Ми підтверджуємо рішення, ухвалене у 2008 році на Бухарестському саміті НАТО, про те, що Україна стане членом Альянсу і при цьому План дій щодо членства (ПДЧ) буде невід’ємною частиною цього процесу”.
Ні, якщо відключити мозок, то емоційно все ніби добре, правда, про ПДЧ виглядає зовсім не як якась додаткова перспектива. Просто сказали, що без ПДЧ ніхто нас в НАТО не прийме, як це восени 2019 року по дурості заявляв Зеленський, коли влаштував скандальний демарш і відмовився їхати на ювілейний саміт НАТО, куди його офіційно запросили. Він тоді домудрився сказати, що ПДЧ нам зовсім і не потрібний, якщо захочем, то є й інші шляхи до вступу в НАТО.
Не знаю, чи лідери Альянсу пригадують ту тупу виходку нєдоросля, але тут йому чітко пояснили: без ПДЧ входу в НАТО не буде. Це стандартна процедура для всіх, а для вас вона взагалі “невід’ємна частина”.
Мабуть саме тому в бахвальському дописі Кулеба уник цитування Декларації, бо нічого надто позитивного тут не прозвучало. Нам уже вкотре повторили, що ми маємо колись (без конкретного часу) стати членом НАТО, але безумовно тільки через ПДЧ.
Обіцяли те саме в 2008 році й опісля. Навіть тоді, коли ми найбільше зробили для інтеграції з НАТО. Зараз той самий ремікс обіцянки, обтяжений найгіршим ставленням за останні півтора десятиліття.
Уперше Зеленському вдалося спровокувати президента США, щоб той прямо сказав “НІ”, нехай і не назавжди, але достатньо жорстко, щоб ні на що не сподіватися до нового Ростова для Зеленського. Німеччина й Франція, які й раніше не особливо вітали вступ України до НАТО, зараз категорично проти. Ще ніколи негативно до цього не ставилася більшість членів Альянсу.
До речі, заступниця Лукаш в уряді Азарова й офіційна звинувачувана в корупції, а за сумісництвом нинішня віце-прем’єр з євроінтеграції (!) Стефанішина теж це підтвердила. Правда й вона, як Кулеба чомусь цим хвалиться: “Майже половина країн-членів підтримують надання нам ПДЧ”.
А раніше були майже всі за винятком 3-4 країн та й з тих не всі аж так принципово.
А тепер давайте зробимо одну дуже просту річ. Перекладемо фразу з Декларації із дипломатичної мови на просту людську.
Нам у 2008 році запропонували подвійну формулу: “Україна має право стати членом НАТО (колись)”, “Двері в НАТО для України залишаються відкритими”. Це не просто слова.
Перша теза – це про право на мрію і нічого конкретного. А друга про право на вхід. Там можуть бути передумови, ускладнення, політичні рішення… Але слова про “відкриті двері” в дипломатії – це дозвіл на результативні дії, на те, щоб стукати в ці двері й урешті-решт туди зайти.
А тепер нам формулу поміняли. Більше нема тих “відкритих дверей”. Двері в кінці 2019 року на ювілейному саміті НАТО для України закрили. Але залишили право на мрію (“колись буде в НАТО”) та сказали, що до цих дверей є ключ. Але “його ми вам не дамо” (поки що… невідомо скільки…).
Я занадто довго займався міжнародними справами, щоб не зрозуміти негативний зміст такого посилу.
Другий пункт у Кулеби: нам раніше не робили згадок про ПДЧ, хоч ми й заслуговували.
Та бо це було позбавлено сенсу. Говорили, обіцяли, ставили умови, а для чого писати технічну річ у деклараціях? Так, нас часто й довго та несправедливо годували завтрашнім днем щодо приєднання до НАТО. А згадка про ПДЧ при цьому – це все одно, що сказати: ти полетиш до Японії на Олімпіаду, якщо купиш квитки на змагання, білет на літак, забронюєш готель та отримаєш візу, але через ковід ти її не отримаєш.
Згадка про ПДЧ має сенс лише тоді, коли її доповнює чітка перспектива, бажано з певним часом надання. Замість цього Україна отримувала в попередні роки офіційну констатацію в резолюціях НАТО, що ми успішно виконуємо свої щорічні плани, які, до речі, дублювали значну частину стандартного ПДЧ. І в цих планах, які ще доволі далекі від завершення, містяться цілком правильні й корисні для нас та для НАТО вимоги.
Третій пункт у Кулеби не викликає жодних заперечень. Трохи примітивно й пафосно, як у початківця-журналіста, але вірно. Хіба не сказав, що все це, включно з підтримкою України, НАТО мусить тепер робити без нашої участі. Після злиття операції по “вагнерівцях” це навіть небезпечно для збереження секретності планів НАТО.
А далі йдуть фрази, в яких Кулеба поспішив уподобитися своєму формальному шефу, цього разу вже Зеленському. Обурення щодо вигаданої фрази “давайте ще більше реформ” – це відверте хамство та абсолютний непрофесіоналізм.
Від нас вимагають не якихось “побольшє рєформ харошіх і разних”, а цілком конкретних, які виписані в наших планах адаптації й наближення до стандартів НАТО. Від нас вимагають незворотності тих реформ, які вже були реалізовані, а тепер стрімко руйнуються… І взагалі, оця хамовита бравада аж надто добре вписується в так званий “казус Єрмака”, який має призвести до відторгнення України західними партнерами, коли можна буде потім заявити: “Ми ж старалися, а нас не пустили”.
Тому прошу: не купуйтеся на солодкі словечка, навіть, якщо вони переплетені гарними фразами. Так і в Кулеби є пару хороших і правильних речень. А решта відверто віддає провокаціями чи є банальною брехнею.
Джазовый фестиваль во Львове – место удивительных встреч. Одна из них оказалась для меня как ведро ледяной воды на голову. То была чистая импровизация.
Так бывает, когда нос к носу, после концерта потихоньку пробираешься к выходу. И – БАЦ: сталкиваешься с человеком, который однажды сделал тебе очень больно…
Дело было лет шесть назад.
Перед тем, как появиться в эфире канала «Прямой», я работала на 2+2. Однажды, узнав о кастинге ведущих для утреннего шоу, я спросила у тогда ещё генпродюсера «1+1 медиа» Александра Ткаченко: не могу ли я принять в нём участие.
Ответ был сногсшибательным: «Вы в зеркало себя видели? Аудитория нашего канала не то, чтобы… Я не готов рисковать рейтингами…»
Дальше – шок, море слёз и увольнение.
Видела ли я себя в зеркало? Да, видела. Вроде нормальная. Но, видать, цветом кожи для 1+1 не вышла, на «Антонину» (собирательный образ зрителя «Плюсов») не похожа.
Прошло почти 6 лет. И вот я на Leopolisjazz, нос к носу с нынешним министром ультуры Александром Ткаченко.
В такие моменты дело не в «храбрости», а в необъяснимой силе, что сама заставляет тебя говорить.
Я напомнила Ткаченко о том эпизоде.
И снова получила в ответ «нетленку».
⁃ Так, а что вы хотели бы от меня услышать? Вас устроит ответ, что сейчас я бы такого не сказал?
Я остолбенела. Но супруга министра не молчала. И даже тыкала мне почему-то, считая своим долгом, наверное, защитить мужа. Ну что ж, похвально.
⁃ Так, а может мне ещё извинения у Вас попросить? – сказал Ткаченко с «улыбкой» на лице.
Можно ли было тогда найти другие слова для более деликатного отказа? Уверена, да. Любой вменяемый человек нашёл бы, что сказать. Можно было теперь просто извиниться по-человечески? Конечно. А так это не просто хамство. Это расизм, ребята! Уж я-то знаю в этом толк.
Кому, как не телевизионным топ-менеджерам да министрам культуры продвигать идеи единства в разнообразии в Украине? Но, видимо, Александр Ткаченко про такое не слышал.
Вы скажете: маркетинг – бог. А мне и всем, кто знает об этой истории, первое, что приходит на ум – хамство и расизм. Но не только.
Какой, в конце концов, из Ткаченко расист? На самом деле это, по моему мнению, – отсутствие широты характера, полета фантазии, умения принимать неожиданные, смелые, нестандартные решения, которые не вписываются в шаблонные представления о том, что понравится, а что не понравится нашей публике. Боязнь рисковать.
И снова про Leopolis Jazz. Концерт Криса Ботти, после которого и произошла встреча, буквально «порвал» зал. На сцене были музыканты разных цветов кожи. Представьте, если бы Крис думал, как министр культуры Александр Ткаченко? «Я еду в Украину, эта белая страна, ортодоксальная, христианская. Привезу-ка я, пожалуй, только белых музыкантов. А то вдруг не поймут»….
И еще: представьте такую же ситуацию, как была со мной, где-нибудь на Западе, в Штатах, например. Что было бы с продюсером?
Так и не удалось мне «закрыть гештальт». И теперь моя, на 100% украинская душа, душа простой украинской чёрной бабы, снова кровоточит…
После реализации кремлевского мега-проекта вероятность российского вторжения многократно возрастёт.
Ко Дню России (12 июня) россияне собирались достроить первую ветку «Северного потока-2». Сейчас добавился еще один повод — встреча 16 июня Владимира Путина и Джо Байдена в Женеве. Сначала планировали запустить в эксплуатацию обе ветки, но не успеют — санкции таки серьезно затормозили проект. В результате он застыл на год с лишним, а юридически стал удивительно напоминать сходку бомжей, пишет Игорь Маскалевич на сайте ZN.ua.
Вся строительная техника числится на «прокладках»-однодневках. А серьезные компании напрямую связываться со строительством не хотят. В итоге страховщиком служит фирмочка, получившая российскую лицензию за пару дней, трубоукладчик значится за «микропредприятием» с одним стулом, и так по всей цепочке.
В Германии «под поток» зарегистрировали официальную шарашкину контору, государственно-региональный фонд, пекущийся об экологии и борьбе за климат и не подпадающий под санкции. Чем смачно плюнули в лицо местным «зеленым». А пока через эту контору и заказывают услуги по достройке трубопровода.
Европейские партнеры по проекту формально с него спрыгнули, но недалеко. Ныне они числятся не в ранге акционеров: теперь у них, болезных, по 10% акций «в залоге по кредиту», о чем они не устают напоминать. Схематоз, он и в Европе вполне популярен. Деньги не пахнут.
Саму трубу укладывает на дно много раз перепроданная баржа «Фортуна» китайской постройки, ползущая по якорям. С начала февраля она прошла более полусотни километров, завершив в прошлую субботу датский участок.
Теоретически вдвое более быстрый трубоукладчик «Академик Черский» перегнали аж с Дальнего Востока. Он полтора года нарезал круги и выписывал петли в Индийском и Атлантическом океанах и по Балтике. На саму трассу трубопровода судно смогло встать только в конце апреля и за месяц не проложило и восьми километров. Там проблемы с системой динамического позиционирования и просто не хватает людей, умеющих строить.
В общем, учатся в буквальном смысле прямо на ходу. Как это скажется на качестве работ, вопрос интересный. Последние пару дней трубоукладчик ползет по трубе… назад, пытаясь исправить брак.
Кстати, сертификатор «Северного потока-2», который должен принимать выполненную работу, с проекта тоже сбежал. Но кого-то найдут. Хотя это сложнее, совсем уж бомжа, по идее, нельзя, Евросоюз все-таки.
Надо отдать должное немецким планировщикам, они (в отличие от «газпромовцев») четко знали, что россияне все первоначальные сроки сорвут. И сразу заложились на очень низкие темпы укладки трубы (400 метров в день), или почти втрое ниже возможных.
Россияне их, естественно, тоже сорвали, но… полсотни километров датского участка первая нитка газопровода (ветка «В») таки прошла. Сейчас осталось проложить восемь километров в немецких водах.
Там еще идут споры с экологами, но немецкое правительство твердо настроено продавить все препятствия. И половину участка в водах Германии баржа уже прошла. Более того, от экологов строительство сейчас прикрывают целых четыре немецких рыболовных судна. Если что, будут прямо отталкивать корпусами.
Если называть вещи своими именами, то одна из веток почти построена (на 99,3%). Причем на 95% еще в 2019 году вполне себе западными профи. Сейчас они же потянут конкурирующую с «Северным потоком-2» польскую «Балтийскую трубу». Ничего личного, просто бизнес.
Зимой позапрошлого года убрать их помогли только санкции Дональда Трампа и позиция Дании, затянувшей выдачу разрешений. Ну и жадность Москвы, гнавшей обе нитки сразу даже в канун санкций. Одну бы она успела. Так что хотя ныне темп прокладки в пять раз ниже тогдашнего, в целом его хватает. Свой орден капитан «Фортуны» заработал.
Более длинный участок (нитка «А»), где ковыряется «Академик Черский», может быть готов к началу октября. Туда же могут бросить и высвободившуюся (явно более освоенную) «Фортуну». Наземное продолжение «Северного потока-2» — трубопровод EUGAL в сторону Чехии — уже готово.
Группа поддержки проекта тоже вполне понятна. Это Германия, Австрия, Нидерланды и, пожалуй, Чехия (где обсуждают успехи российских подрывников на ее складах со снарядами).
Но публично светится одна Германия. Ее противостояние по этому поводу с США уже стало привычным. И Берлин таки дожал Белый дом. Вашингтон при новом президенте свои позиции сдал.
Новых санкций не очень много, в основном они дополняют трамповские. Удар по страховщикам и сертификации болезнен, но был ожидаем. Более того, были шансы их новую волну, которую зимой отложили на май, встретить уже готовой трубой. Тут, правда, пока помогла явная неспособность «Газпрома» уложиться в окно. Но это мало что изменило, по факту санкции оказались «чисто на отцепись».
О чем на днях Байден сам заявил: «Он почти полностью завершен… Считаю, что вводить санкции сейчас контрпродуктивно с точки зрения наших европейских отношений».
Причина колебаний США понятна, хотя для кремлинов обидна, а для Украины тревожна. США не считают Кремль главным геополитическим противником, это место ушло к Китаю. И Штатам в этом нужна поддержка Берлина (да и Европы). А еще они боятся совсем уже пережать Москву до статуса подручного Пекина. Отсюда и откровенные метания по лужайке Вайт хауса.
В Берлине, впрочем, не все так монолитно. Нынешняя коалиция выступает за достройку, но 26 сентября у нее выборы с приличными шансами по их итогам уйти в оппозицию. Так что трубу будут гнать к этой дате из всех сил.
«Прокладки» для лохов
Проект давно перестал быть (если вообще когда-то был) экономическим. Основная цель — это даже не лишить Украину денег от транзита, а отвязать энергоснабжение Европы от нас. Среднему европейцу решительно наплевать на ситуацию в Крыму, где находится Донбасс, он тоже смутно представляет (киевлянин о греко-турецких танковых боях на Кипре тоже немного слышал). Но вот цены на бытовой газ — это ближе и понятнее.
Германия же хочет стать ключевым узлом поставок газа с восточного направления (нитки в Балтике общей мощностью 110 млрд кубометров). Половину этого газа можно перепродавать дальше. Плюс Берлин уже выбил из Кремля права на допуск к прямой добыче газа в Сибири, из того же Южно-Русского месторождения и блоков ачимовских залежей Уренгойского месторождения. Часть из них пока притормозили, но разрешения остались.
Курт Бок и Алексей Миллер во время подписания Соглашения о закрытии сделки по обмену активами между «Газпромом» и Wintershall
В мае немецкие эксперты снова провели серию встреч по теме. Если коротко: очередное бла-бла-бла. Римейк 2019 года. Немецкая DW гендерно-нейтрально написала: «Простого решения проблемы «Северного потока-2» — достроенного или нет — никто из европейских и американских экспертов не видит».
Интересны разве что сместившиеся оценки. Конкретика исчезла вообще, зато появились фантазии. Большинство экспертов даже не заикались о сохранении через Украину хотя бы минимального гарантированного объема транзита (пару лет назад в Германии вышла серия публикаций, что добрый «Газпром» оставит 30 млрд кубометров, и как славно это будет для Киева).
В 2019 году НАК «Нафтогаз Украины» выбила у «Газпрома» транзитный контракт с гарантированной прокачкой 40 млрд кубометров в год. И в Берлине эксперты делают вид, что вопрос решен. О маленькой детали, что контракт заключен до начала 2025 года, предпочитают забыть. Зато теперь нам мило предлагают, что в светлом будущем ГТС Украины могла бы стать путем доставки в ЕС «зеленого» и «голубого» водорода — водорода, получаемого при помощи возобновляемых источников энергии или природного газа, соответственно. Причем за счет «ЕС совместно с США». Сплошные «в будущем» и «могла бы». Звучит, как полное издевательство.
Неизвестный дядя создаст электролизеры, найдет электричество, на все это потребуются многие миллиарды долларов. Потом наладит производство водорода и прокачает его по трубам (которые они же обозвали устаревшими). Для совсем полного счастья — источником «голубого» водорода обозначен «газпромовский» газ.
Часть этих высоконаучных фантазий вполне официально профинансирована МИД ФРГ.
А еще к «помощи» пристегнули и «пожелание интеграции украинских электросетей с европейскими». Спасибо, но это другой проект, никакого отношения к газу не имеющий. И тут мы как-нибудь без вас.
Тезис, что выгода от СП-2 станет заметной уже через пару лет «на фоне прекращения добычи газа на крупнейшем месторождении Гронинген в Нидерландах и спада добычи в Великобритании, Дании и самой Германии» (газодобыча в ФРГ упала с 10 до 5 млрд кубометров), притянут за уши. Речь идет об одном и том же объеме российского газа, только пропущенного по другому коридору.
На этом фоне мелькнувшая фраза о России, ведущей дезинформационную кампанию против Германии и агрессию против Украины, прозвучала как формальность.
Как нетрудно заметить, Украине предлагается водород — «может быть, когда-нибудь», Германии — чистота рук, а «Газпрому» — труба. Плюс Кремлю — свобода действий в Украине.
Зато Киеву почти издевательски посулили «сделать предложение стать частью «зеленого соглашения» Евросоюза, достигнув климатически нейтральной энергосистемы к 2050 году». Занавес. При этом несколько раз подчеркнули, что «санкции против «Северного потока-2» бьют по суверенитету не только Германии, но и Евросоюза», и чтобы избежать потери лица для одного из участников конфликта вокруг «Северного потока-2», потребуется «хотя бы минимальный консенсус».
Ну вот консенсус достигнут. Господин Байден почти поднял лапки… и отправился возлагать венок на кладбище. (Оригинал сообщения: It’s almost completely finished, Biden told reporters on Tuesday as he left the White House for a funeral in Wilmington, Delaware.)
Надо понимать, что одним из факторов того, что весной развертывание российских войск у границ Украины не вылилось во что-то более серьезное, является угроза перебоев в поставках газа в Европу. Повторюсь, среднему европейцу в целом и бундесбюргеру в частности на Украину чихать. При отсутствии же транзита набор силовых сценариев будет… побольше. А число желающих широко закрыть глаза (естественно, выразив «озабоченность») возрастет. Это неполиткорректно звучит, но факт от этого не меняется. И дело не в Германии.
Россияне хорошо сдабривают продвижение «Северного потока-2». В прошлом году только на три фирмы из США ушло 4,4 млн долл. Даже Украине перепал почти миллион «зеленых».
Забавно, но один из бывших спецпредставителей США по Украине Курт Волкер ныне трудится в фирме, лоббирующей СП-2. В интервью «Голосу Америки» мистер пояснил, что его личная позиция по «Северному потоку-2» является неизменной. Так что зарплату он, очевидно, получает с чувством глубокой озабоченности. Но вроде держится.
Но почему мы должны трогательно делать красивое лицо и заботиться о сохранении их безмятежного вида?
«Северный поток-2», несмотря на обилие «прокладок», прямо нарушает директивы ЕС о конкуренции.
К трубе должен быть обеспечен конкурентный доступ других поставщиков газа. В трубе не должно быть более половины «газпромовского» газа или связанных с ним структур. Да, это нарушает российскую концепцию «единого экспортного канала» и затронет интересы европейских инвесторов в эту трубу. Да, это подорвет окупаемость проекта. Но это точно не наши проблемы.
Берлин принял евродирективы, что как минимум означает необходимость их соблюдения. Даже несмотря на усилия российских лоббистов по обе стороны океана.
Основной части элиты Германии (и не ее одной) глубоко плевать на интересы Украины, так почему нас должны трогать сроки окупаемости этого проекта?
Европа даже «не мяукнула» по поводу осушения южной части нашей газотранспортной системы после ввода в эксплуатацию «Турецкого потока», где еще недавно как раз прокачивалось 30 млрд кубометров.
Сейчас страны ЕС (Румыния, Венгрия) получают или готовятся получать газ из этой трубы. Так как он идет через Турцию, директивы ЕС не работают. Но Германия, как помнится, еще в Евросоюзе.
Почему Берлин и Брюссель должны бережно охранять покой единого экспортного канала «Газпрома» (гнать трубопроводный газ на экспорт имеет право исключительно эта монополия)?
В той же России есть желающие продавать газ. Это не считая полностью запертого газа Средней Азии (он уходит в Китай). В том же Казахстане попутный газ просто закачивают обратно в скважины.
Россияне очень хотят в ходе июньской встречи в Швейцарии поставить Байдена пред фактом, что «труба построена, вопрос закрыт», и работать с позиции силы. Наполовину построена, да. Но вот насчет запуска есть много вариантов.
Берлину стоит напомнить о том, что он десятки раз обещал учесть интересы Украины. Сказки о водороде из российских ресурсов — это совсем не то.
Отдельный вопрос о нас
Программа наращивания добычи в 2020 году до 20 млрд кубометров полностью провалена. Добычу не просто не нарастили, ее снизили. И нужен подробный разбор ситуации с раздачей пряников.
Программа НАК на 2025–2030 годы вызывает острое желание найти мусорную корзину и… ее разработчиков. По факту не восстановлен и контроль над «Укрнафтой», давно снизившей инвестиции едва ли не до нуля. Впрочем, это темы для отдельного разговора.
Прекращение транзита катастрофой не станет, поскольку техническую подготовку к этому сценарию провели еще в позапрошлом году. Но стране создаст большие трудности. И потребует резкого сокращения (пардон, «оптимизации») газотранспортной системы. Причем на всех уровнях — от магистральных до бытовых.
Так, по подсчетам генерального директора «Оператора ГТС Украины» Сергея Макогона, прямые и косвенные потери Украины от запуска «Северного потока-2» могут составить 5–6 млрд долл. в год. Это 1,4 млрд долл. прямых потерь из-за прекращения транзита и еще 2–3 млрд долл. из-за роста стоимости транспортировки газа из Европейского Союза.
Поясним. Сейчас система наполнена в основном (на две трети) российским газом. В post-«поточное» время придется покупать газ из Европы и физически гнать его, находясь в дальнем углу газовой системы Евросоюза. Ну, а дальше — по цепочке. Если подорожает газ, то подорожает весь наш экспорт, например, удобрения. Также газ подорожает для населения, соответственно, нужно будет больше денег выделять на субсидии малообеспеченным.
Можно, естественно, компенсировать за счет увеличения собственной добычи газа (но смотрим на программу 20/20 и ее буровые станки «под забором»). Разбор полетов уже перезрел. Когда-то программу называли «газ последнего шанса» — не сложилось. Но… «стоит повторить»», просто умнее. Дураки учатся на своих ошибках, умные — на чужих, идиоты не учатся вообще. Умными нас, профукавших четыре года, назвать трудно, но это не повод становиться идиотами.
