Известный российский поэт и композитор, лидер коллектива «Бахыр-компот» Вадим Степанцов набросился на популярного ведущего и актёра, одного из основателей популярной арт-группы «Квартет И» Михаила Козырева просто из-за поста в Фейсбуке последнего про свежий клип Вакарчука. Читати далі
Провозглашение ДНР для меня стало большим событием. Оно вселяло надежду, что у нас дальше все пойдет по крымскому варианту, что я, мои дети и внуки, живя в Донецке, станут гражданами России. Из хорошего осталась только надежда, что все, сказанное выше, еще произойдет. И что мы не живем под властью фашистов. А еще то, что меня признали поэтом. А из того, что не случилось… Я, мои знания, мои умения и опыт оказались невостребованными властями республики, я оказался одиночкой. Зачастую в руководстве оказываются дилетанты и проходимцы, мало думающие о ДНР, а больше о личной наживе. Справедливость внутри ДНР не нашла себе место до сих пор. И еще из плохого, конечно, не скажу, что нищета, но бедность — это точно.
Весной 2014 в Донбассе был такой эмоциональный подъем, что оно было только делом времени. Думаю, можно смело говорить о том, что республика состоялась. И, несмотря на условности («самопровозглашенная») или попытки принизить («так называемая»), ДНР вполне можно считать субъектом международной политики, страной. Пусть и признанной пока только Южной Осетией.
Можно сказать, что, пусть и с ошибками (в основном, кадровыми) в процессе строительства, но все-таки выстроена вертикаль власти. Правда, еще не до конца. Но все плюсы перечеркиваются жирными минусами. Самый большой минус — это то, что мы до сих пор не часть России. Второй большой минус, что ДНР пока не отвоевала всю свою территорию. Третий минус вытекает из второго — вялотекущее «перемирие» с настоящими обстрелами и смертями, когда гибнут наши солдаты, мирные люди, но при этом линия фронта стоит на месте. Четвертый минус — до сих пор не проведены местные выборы. От этого страдает управление городами и поселками, создается множество проблем.
Понимаю, что судьба ДНР зависит от политической воли Москвы. Верю, что когда-нибудь (надеюсь, в скором времени) Донбасс станет частью России и, как Крым, вернется в свою родную гавань!
Мы попросили прокомментировать это интервью известного киевского издателя и старого друга Игоря Шпарбера Алёну Лазуткину (Елену Лазуткину).
– Знаю Игоря много лет и, хотя, бывала в чём то с ним не согласна, тут он, конечно, во многом прав. Нужно уже оставить людей Донбасса и Луганска в покое – они свой выбор сделали, теперь это фактически часть России.
Мирные люди, дети и старики тысячами гибнут от пуль украинской армии, это всё нужно давно прекратить.
Донбасс никогда не был и не будет Украиной, придумали тоже. А, если Украина и дальше будет задираться с Россией, то и её скоро не будет.
Зачем было ругаться, драться со «старшей» сестрой?
Стоит знать своё место и дать Донбассу развиваться и жить в мире.
Нимб впервые появляется в религиозном искусстве древнего Ирана и его быстро подхватывают различные культуры, не в последнюю очередь благодаря Великому шелковому пути. Как простой символ связывает Иисуса, Будду и Аполлона?
Христианство, буддизм, индуизм, зороастризм и греческую мифологию считают крайне непохожими религиями. Однако простого взгляда достаточно, чтобы заметить символ объединяет их всех – нимб, пишет BBC Culture.
Ореол вокруг головы святого символизирует славу и божественную сущность, а заметить его можно в искусстве многих народов мира.
Нимб может иметь довольно разный вид: круг с лучами (как у Статуи Свободы) или сияние с языками пламени (как у монголов и персов). Однако самый распространенный его образ – это золотистый диск.
Но откуда происходит этот символ? Одно из предположений гласит, что нимб символизирует царскую корону. Он также может быть аурой, которую излучает ум божества.
На эту тему: Сможет ли человечество жить без религии?
А может это просто украшение? Есть и довольно забавная мысль, что нимб происходит от пластин, которые вешали на статуи богов, чтобы защитить их головы от птичьего помета.
Ореол над головой древнеегипетского бога Ра символизировал солнце. ФОТО: ALAMY
Поиски нимба в религиозном искусстве приводят нас лишь к 1 века до н.э. Похоже, раньше его не было ни в одной религии. Однако всего за несколько веков он становится неотъемлемой частью иконографии во всей Евразии.
Очевидно, символ происходит из очень ранних художественных традиций. Древние египтяне изображали своего бога Ра с кругом, который символизировало солнце, однако расположено он было не над головой божества, а за ней.
На некоторых артефактах из города Мохенджо-Даро в долине Инда, который возник около 2600 года до нашей эры, есть характерные изображения ореола с лучами.
Однако они окружают фигуры божеств целиком, а не только их головы. Так же и в искусстве Древней Греции случаются венки из света. Они окружают головы мифических героев, демонстрируя их уникальную божественную силу.
Однако собственно нимб – это изобретение более позднего периода и, видимо, результат оригинальных религиозных идей.
Первые образцы нимбов датируют 300-ми годами до нашей эры, их можно увидеть в искусстве древнего Ирана. Сияние вокруг головы является чертой Митры, божества света в зороастрийской религии.
Исследователи считают, что идея божественной славы, “Хварэны”, в зороастризме тесно связана с солнечным светом, поэтому нимб символизировал связь Митры с солнцем, так же как у Ра.
Скорость, с которой нимб позаимствовали различные культуры, свидетельствует о его значимости в искусстве иконографии. Уже в 100-х годах нашей эры, всего через несколько веков после его создания, нимб можно было увидеть и в тунисском городе Эль-Джем, и в турецком Самосате, и в пакистанском Шахри-Бахлоле.
Во всем мире Будду изображают с нимбом над головой, как вот на этой фреске из храма в Камбодже. ФОТО: ALAMY
А уже в 400-х годах нашей эры нимб обустраивается в христианском искусстве Рима и буддистских храмах Китая. За несколько столетий он становится универсальным религиозным символом всей Евразии.
Но почему такие разные религии и культуры так быстро заимствуют нимб друг у друга? Путешествие религиозного символа начинается с места его рождения в Иране как на запад, так и на восток в мощных империях прошлого.
В первом веке нашей эры индо-скифы (кочевники из Ирана) и кушаны из Бактрии ворвались в регионы на юго-востоке – современный Пакистан, Афганистан и северную Индию.
Обе империи, пропитанные древней иранской культурой, принесли с собой монеты с изображением Митры с нимбом.
Юный и привлекательный бог с головой, озаренной светом, понравился народам Гиндукуша. Понравился так сильно, что они начали изображать Будду с ореолом Митры. Одно из самых ранних таких изображений содержит Бимаранская шкатулка, датированная концом I века нашей эры.
Между тем Митра завоевывал популярность и в Римской империи, наступавшей с запада, а митраизм стал одной из самых распространенных мистических религий римлян.
Позже Митра повлиял на изображение другого римского божества – Непокоренного солнца Sol Invictus.
Оба бога совмещали изящную мужскую фигуру с божественной силой, солнечным светом и властью. Им поклонялись мощные члены общества, в том числе и сами императоры.
Император Константин (правил в 306-337 годах н.э.) признал символическую силу нимба и вызывающе присвоил его. Нимб появился на художественных изображениях Константина и его преемников.
А с распространением христианства в Римской империи с нимбом начали изображать и Иисуса. Золотой ореол стал высшим символом санкционированного Богом авторитета.
В христианскую иконографию нимб приходит в 300-е годы нашей эры, более чем через два века после появления в буддизме.
И это становится признаком превращения христианства из религии маргиналов в официальную структуру власти на западе.
С тех пор нимб закрепился в христианском искусстве, хотя и претерпел определенные изменения на протяжении веков. Так, Бога Отца иногда можно увидеть с треугольным нимбом, Иисуса – с нимбом в форме креста, а живых святых – с квадратным нимбом.
Иисуса иногда изображают с крестообразным нимбом, как на этой раннехристианской фреске в катакомбах св. Понциана в Риме. ФОТО: ALAMY
Буддизм, джайнизм и индуизм мирно сосуществовали в Индии в первом тысячелетии нашей эры. Все три религии имели много общих идей и художественных образов и в частности нимб.
Древнейшие скульптурные изображения нимба в индийском религиозном искусстве происходят из двух крупных центров художественного производства – Гандхары (на границе Пакистана и Афганистана) и Матхуры (южнее Дели).
В позднюю античность и средневековье Гандхара оказывается в центре пересечения больших торговых путей, тянувшихся в Китай на востоке и Средиземноморье на западе.
У ключевых мест на торговых магистралях появляются буддистские монастыри, которые выполняли роль религиозных караван-сараев.
Там купцам предлагали место для отдыха, молитвы и оздоровление. Эти монастыри стали плацдармами, с которых буддизм распространился по суше в Китай.
В 500-х годах нашей эры нимб появляется в искусстве Кореи и Японии, что свидетельствует о приходе буддизма и в эти регионы.
Так же в Азии распространяется и буддизм.
На эту тему: Ад исследован подробней Рая. Как не заблудиться в загробном царстве
Эти торговые артерии, связывающие восток с западом в конце античности и в Средние века, называют “Шелковым путем”, потому что по нему часто перевозили предметы роскоши. Но наряду с экзотическими товарами по этому маршруту также “перевозили” религии, знания и иконопись.
Поэтому нимб кроме своего религиозного значения становится также символом динамичного обмена идеями в далеком прошлом.
Он начал свою жизнь как знак солнечного божества в зороастризме, но распространился мощными империями Евразии и торговыми путями, которые соединили окраины известного тогда мира.
А в XXI веке он остается важным напоминанием об общем культурном наследии человечества.
—
Мэтью Уилсон, опубликовано в издании BBC Culture
На эту тему:
Каждую неделю в Киеве оказывается под угрозой сноса очередное историческое здание. Чаще всего у них нет соответствующего статуса, поэтому у застройщиков развязаны руки. Впрочем, статус памятника архитектуры тоже не спасает: коррумпированный чиновник помогает снять этот статус, а далее дом доводится до руины и уничтожается.
Исследователь архитектуры и активный борец с незаконным сносом Семен Широчин в материале в издании “Заборона” собрал «некролог» киевских зданий, которых уже нет или которых мы скоро лишимся.
Сносы фоновой застройки активизировались в 1970–1980-х, когда жилищный вопрос в сравнении с 1940-ми годами перестал стоять так остро. В первую очередь сносились ветхие одноэтажные и двухэтажные постройки, среди которых встречались и ценные примеры фоновой застройки.
На эту тему: Киев: наследство в руинах, руина в головах (расследование)
В 2000-х сносы исторической застройки вновь участились. При этом принципиально изменилась обстановка — теперь цель строительства не планомерно обеспечить жилплощадью жителей города, а получить доход. Ради прибыли застройщики охотно идут на преступление против истории города. И в помощь им приходят коррумпированный депутатский корпус и чиновничий аппарат.
Разрушения киевского наследия происходили при предыдущих мэрах — Александре Омельченко и Леониде Черновецком. Но только во время мэрства Виталия Кличко уничтожение исторического наследия было поставлено на конвеер. Ведь застройщику хочется строить в центре, а свободных участков почти нет. Да и одноэтажной фоновой застройки уже почти не осталось — под разрушение попадают уже немногочисленные двухэтажные, а также трех- и четырехэтажные здания. Если в 80-х в первую очередь сносились строения ветхие и покосившиеся, то сейчас их умышленно доводят до аварийного состояния, разбирая кровлю, доставая остекление из окон и вырывая подкопы под фундамент. Иногда это подается как «ремонт», для чего создаются подставные ОСББ, которые только и делают, что доводят дом до аварийности. А иногда и вовсе не обязательно, чтобы дом был аварийным — можно снести целый, а задним числом объявить его аварийным. Не является препятствием и статус памятника архитектуры: коррумпированный чиновник помогает снять этот статус, а далее дом доводится до руины и уничтожается.
В Киеве активно сносят историческую застройку.</b> Вот 25 зданий, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять – Заборона” height=”400″ src=”https://lh6.googleusercontent.com/HKu744m4Cf0oc5_sC-ya9TMEhN_YnKpc4WunN_5jQKRHd17iin3-cIasI8KU1IqGXz9Uwp3NybIovE9zUaUDo5rU-tJZyAVQmoOyuBbKjIXoIk3KpVAbYGJGfn0iEZ6Ao3g2PJmJ” title=”25 исторических зданий Киева, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять” width=”602″>
Фото: Семен Широчин
Двухэтажный особняк начала ХХ века на Нижнеюрковской, 8-Б был представителем фоновой застройки и одним из примеров киевского «кирпичного» стиля. Скромные декорации (карнизы, перемычки) были грамотно выполнены кирпичной кладкой. Дом был соразмерен окружающему пространству и рельефу.
В декабре 2018 года особняк снесли для строительства семиэтажного клубного дома «Марсель», которое было признано незаконным. Расположение в историческом ландшафте и ареале застройщики игнорируют. При этом они не только уничтожили исторический особняк, но и срезали слой археологического грунта.
В Киеве активно сносят историческую застройку.</b> Вот 25 зданий, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять – Заборона” height=”400″ src=”https://lh4.googleusercontent.com/ImxhJZFESrpRAbaUGCLNfB9DQ780faZI3XBPQksvchGs8jrQDGwuBk1Mr2S5BEyMvqhuNPiD42RM9Im6V3W160HSRXamYbCQHE-DMgZEOqDLlU0nnEZUOu3eY4vrZwbHGazWbjlL” title=”25 исторических зданий Киева, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять” width=”602″>
Фото: Семен Широчин
В январе 2019 года был уничтожен четырехэтажный жилой дом на Тургеневской, 17. Здание, построенное в 1900 году (год строительства был даже изображен на фасаде), являлось ярким представителем архитектуры Киева начала ХХ века, его фасад — богато декорирован. Кроме исторической ценности, дом был важной составляющей архитектурного облика улицы Тургеневской, и с соседним домом № 19 они образовывали единый согласованный ансамбль.
Вместо дома планируется строительство восьмиэтажного ЖК от застройщика «Контакт-Инвест». Архитектура здания и его размер несоразмерны окружающей улице и значительно контрастируют с местной застройкой.
В Киеве активно сносят историческую застройку.</b> Вот 25 зданий, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять – Заборона” height=”339″ src=”https://lh3.googleusercontent.com/iRk0MjE3sGpBWJBSXgvcDaiYb4yEyZt3URKkcWvmtGMPHQTm0H-81g_dBVbUTWu450g1UeHEXK4o8xg4g1YChNGsw3FlgClR7ZYUQQ0J364MV6blpLODxQVv7MmbgXrdhWm_e8QD” title=”25 исторических зданий Киева, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять” width=”602″>
Фото: Семен Широчин
В марте 2019 года разрушают здание бывших яслей Облпромстрахкассы, построенных в 1936–1937 годах в тылу квартала между улицами Антоновича и Большой Васильковской. Дом был примером межвоенной архитектуры, его фасад украшали пилястры и тяги.
Сейчас на его месте строится ЖК Montreal House.
В Киеве активно сносят историческую застройку.</b> Вот 25 зданий, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять – Заборона” height=”396″ src=”https://lh5.googleusercontent.com/EJTKvFQE-m9Zk2arjVYPl4vcBD4NlF2-L7CnSlpdDsD8iyNHnElUikDtKMcFzfQKW-PgvUO622glcwZbJYX-u4TAgCZpq5s6dpmavMU7asazqoBUSoZafMo0ssb1JVSP-Gr7678l” title=”25 исторических зданий Киева, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять” width=”602″>
Фото: Семен Широчин
Долгое время в конце Большой Васильковской сохранялся комплекс исторических промышленных зданий, расположенных рядом с троллейбусным депо. После сноса депо и строительства на его месте ЖК «Французский квартал — 2» началось разрушение и исторической промышленной застройки, расположенной на красной линии улицы.
Первым делом уничтожили четырехэтажное здание № 135, которое было примером нежилой архитектуры 1950-х, оформлялось пилястрами и розетками, а также имело декорированный карниз и арочные перемычки на окнах последнего этажа.
После него в апреле 2019 года разрушается сооружение Васильковской насосной станции 1908 года постройки — представитель промышленной архитектуры начала ХХ века с характерными сложными узорами карниза, выполненными кирпичной кладкой.
Последней из комплекса была уничтожена тяговая подстанция Киевпастранса, построенная в 1930–1931 годах в стиле конструктивизма. Сооружение было примечательно круглым объемом с четырьмя вертикальными стеклянными проемами.
На месте снесенного комплекса строится БЦ Magnett.
В Киеве активно сносят историческую застройку.</b> Вот 25 зданий, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять – Заборона” height=”401″ src=”https://lh4.googleusercontent.com/67INNkJkviDTZW5WTYx4F-U10Ar-9w0KhCIIdj9OL5naW02nKllMWORnz15UKyxKa3wJECve0hWIIyAX_jOxEHZBhbnQU8piSvGRPcHwZZ2FXjluAkHiLrZfu9oToH00J4XxZWtS” title=”25 исторических зданий Киева, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять” width=”602″>
Фото: Семен Широчин
В мае — июне 2019 года на Предславинской, 35 сносят механосборочный цех завода «Радар», построенный в 1939–1940 годах по проекту известного архитектора Иосифа Каракиса. Ввиду того, что цех хорошо просматривался с улицы, его фасад, несмотря на промышленный характер постройки, получил достойное для публичного пространства оформление. Он был расчленен карнизом, опертым на столбы, оформленные в виде ступенчатых пилястр с перспективным профилированием за счет кирпичной кладки. Угловые фрагменты фасада были украшены двумя фронтонами, по оси которых присутствовал вертикальный акцент в виде двухэтажной ниши, подчеркнутой аркой на уровне 3-го этажа. Это было одно из самых интересных предвоенных промышленных зданий Киева.
Сейчас на его месте строится ЖК Stanford.
В Киеве активно сносят историческую застройку.</b> Вот 25 зданий, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять – Заборона” height=”451″ src=”https://lh4.googleusercontent.com/a8YD2J59z6ELGzNtCjQaEHkUcY03m6oKAfhlIn06gogKzrryp0_xqH8sRoOZTJdYignZSCLgadBCKJOQ9xD4cjRsAMavO1oLSoHTarnelLmyz7hbSCnqQfcm9Wh-CZSsKklYZI7-” title=”25 исторических зданий Киева, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять” width=”602″>
Фото: Семен Широчин
В августе 2019 года было разрушено одно из двух зданий царской эпохи на Кловском спуске. Одноэтажное здание, по разным данным, было построено между 1910-м и 1913 годами и, судя по структуре, являлось особняком. Здание было выполнено в неоклассическом стиле, в его внешнем оформлении использовалась майолика. Это был один из немногочисленных уцелевших одноэтажных особняков имперского Киева.
Сейчас на его месте строится ЖК Philadelphia Concept House.
На эту тему: Дело о строительстве особняка в заповеднике Киева прикрыл Петр Порошенко, — СМИ
В Киеве активно сносят историческую застройку.</b> Вот 25 зданий, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять – Заборона” height=”401″ src=”https://lh3.googleusercontent.com/ISWEhxmc9f03bYAQZDmK7FthW4Ig2Dh_oiKhnUGN_ZT4iiJHYuRaAGlLYZ14SYlVQbT0mE0aE2d-DgrYO6LsMXiGbl43toSy1vOc1UHbg7HqCTbZGCMhtgOq48a1PatzYLs0YVuX” title=”25 исторических зданий Киева, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять” width=”602″>
Строительство по улице Кочубеевская, 6- А. Фото: Иван Черничкин / Заборона
В августе 2019 года было разрушено одноэтажное здание на Кочубеевской. Украшенное полуколоннами с кирпича, карнизом и декоративными вставками, оно было представителем оригинальной мещанской одноэтажной архитектуры Забайковья конца XIX века.
В Киеве активно сносят историческую застройку.</b> Вот 25 зданий, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять – Заборона” height=”401″ src=”https://lh6.googleusercontent.com/HrjjPzQOFHqxXxRHPATEOZnbWTVLtlRE5LM9qW7HIPiIPX_i4QYK8eKJTDgtCSQgJRbdSk3W061INPEIUi2sFcoQ4dBd-BSVfButTtwnNIdMOvBqbH1WCJD5UQgpvgrSmXSco6wV” title=”25 исторических зданий Киева, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять” width=”602″>
Строительная площадка на месте, где находился дом Лошевичей. Фото: Иван Черничкин / Заборона
В сентябре 2020 года на улице Саксаганского, 76 был уничтожен двухэтажный дом Лошевичей — самое старое сооружение улицы. Точная дата строительства здания неизвестна, однако на фотографиях 1870 года дом уже присутствовал. В архитектуре здания были заметны следы позднего классицизма. Окна были декорированы пунктирными рамами, под карнизом — фриз с геометрическим узором и фигурами.
На месте здания планируется строительство пятиэтажного дома, архитектура которого позаимствована у одного из нью-йоркских зданий.
В Киеве активно сносят историческую застройку.</b> Вот 25 зданий, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять – Заборона” height=”433″ src=”https://lh4.googleusercontent.com/N0js0jKxG4CvwqDe8U-vtC3e5Uim4FaXe1YxtBdzRPUEVZC8_eP9SoQ2W6dEzKXE8li5pnizF9IGAU5Lg0RhzZcRUmegLjwcU1uLEi95cCYuQfm3QZdGfFAkudg-lqVl50Bp5EIb” title=”25 исторических зданий Киева, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять” width=”602″>
Фото: Семен Широчин
В декабре 2020 года было уничтожено двухэтажное административное здание военного сухарного завода на Протасовом Яру, 2. Построенное в 1885–1886 годах, оно оставалось последним сооружением сухарного завода, сохранившим свой первоначальный вид. Кроме того, это было единственное старинное здание всей улицы Протасов Яр. Разрушение здания происходило без разрешений Минкульта, несмотря на нахождение в зоне исторического ландшафта.
Вместо исторического здания планируется восьмиэтажный офисный центр по проекту Yunakov Architects.
В Киеве активно сносят историческую застройку.</b> Вот 25 зданий, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять – Заборона” height=”387″ src=”https://lh4.googleusercontent.com/KkQ0p94dC34qixcUxIXvRp8t-dOqLdxdGqzNmpiPx1lxqWVgfSr7nuRI4YdwRiYMswWtnJ43Qm05nC4-SnHuDoQHUGyOpRgEsvh85vlQ4dMxzqSCHUlYXrjJih59IpF25tMMU0ry” title=”25 исторических зданий Киева, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять” width=”602″>
Строительство жилого комплекса на месте бассейна олимпийского резерва. Фото: «Київміськбуд»
Одной из самых сильных потерь модернистского наследия Киева стал снесенный в 2021 году бассейн олимпийского резерва на улице Курнатовского. Здание было построено в начале 1980-х годов, имело оригинальную композицию с интересными архитектурными приемами. Оно было уникальным и в функциональном назначении: это был один из двух в СССР бассейнов с глубиной 25 м для подготовки глубинных водолазов, в частности для подводной сварки. В интерьере также присутствовали элементы монументального искусства.
На месте бассейна тоже будет построено 25-этажное разноцветное здание от «Київміськбуд».
В Киеве активно сносят историческую застройку.</b> Вот 25 зданий, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять – Заборона” height=”400″ src=”https://lh6.googleusercontent.com/AybmjhoYLi64x-J6m0AqLX7Vx8K0A-8gTVNmI3xdaeOEGJnP9UPnEFBzLeDe5i8ZhukN-I3uLbYoW3WfW0RCnlcuk4Cu0HZhspt78S2aHF5xjOLYOMpbK2cZyo0SykEtBUpT0e9K” title=”25 исторических зданий Киева, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять” width=”602″>
Фото: Семен Широчин
Одним из самых резонансных стало разрушение в апреле 2021 года дома Уткина на Петлюры, 29. Бывший доходный дом купца Ивана Уткина, выполненный в стиле неоренессанса, был построен на рубеже ХІХ и ХХ веков и оставался единственным зданием имперской эпохи во всем квартале. Здание не имело никаких признаков аварийности и было уничтожено во время весеннего локдауна, чтобы минимизировать возможности воспрепятствовать сносу со стороны активистов. Застройщик не имел разрешений на демонтаж, а документы разрешали лишь эксплуатацию здания.
Несмотря на резонанс, застройщик так и не был наказан. На месте исторического здания планируется 26-этажная гостиница.
В Киеве активно сносят историческую застройку.</b> Вот 25 зданий, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять – Заборона” height=”451″ src=”https://lh4.googleusercontent.com/eUMqrjsyozEiCvIxdD99GP81iaGTR7HUAJpHYkurcdRR4N2No2HFveNDVW_X9XosfEOfeRbmTOen_hwrV9M19QOpoSEthnQQrSBGdr0G0soUo4WDmfx72nsEUNG9Ehhjk57GPYFr” title=”25 исторических зданий Киева, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять” width=”602″>
Фото: Семен Широчин
В апреле 2021 года начат незаконный и несогласованный демонтаж одного из сооружений комплекса пивоварни Карла Шульца на Голосеевском проспекте, 8. Первоначально жилое здание построено в 1881 году в стиле неоренессанса, имело симметричный план фасада. Над карнизом сохранился аутентичный парапет с металлической оградой.
Здание в значительной степени сохраняло свою аутентичность в объемно-пространственном решении и декоративном оформлении. Оно было ценным представителем исторической застройки Демиевки и жилой архитектуры имперской эпохи.
Демонтаж здания, насколько известно, не был завершен, однако спасать его уже никто не будет. Здание уже можно считать трупом — как и сам пивзавод, на месте которого планируется строительство то ли офисного центра, то ли соборной мечети.
В Киеве активно сносят историческую застройку.</b> Вот 25 зданий, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять – Заборона” height=”401″ src=”https://lh3.googleusercontent.com/in1seo6pZLEDxYe81jG0VtPTtVcaJnD8r4utp0g5RoOAI7uLEH_9mqD4wZqBt10Rk9ugS_RiWzJWWZ9lT_FLIAIE2RnpfaYQZ7jIZXJo4ISMSol1ITWb5Qd4BJG4iGycxxpQ5_Gt” title=”25 исторических зданий Киева, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять” width=”602″>
Строительные работы вокруг усадьбы Барбана. Фото: Иван Черничкин / Заборона
С начала 2021 года начали готовить к сносу усадьбу Барбана на Обсерваторной, 6. Одноэтажный особняк, построенный еще в конце XIX века, остался единственным свидетелем эпохи на всей улице и во всем квартале. Здание связано с известными именами — именно здесь проживал драматург Александр Корнейчук и писательница Ванда Василевская. Здесь же они принимали американского писателя Стейнбека. Несмотря на историческую важность, особняк не имеет охранного статуса. Застройщик, не имеющий разрешений на работу в историческом ареале, в июне 2021 года уничтожил зеленые насаждения и разрушил флигель усадьбы. Судя по всему, такая же судьба ждет и особняк, на месте которого планируется 12-этажный ЖК на 119 квартир.
В Киеве активно сносят историческую застройку.</b> Вот 25 зданий, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять – Заборона” height=”396″ src=”https://lh3.googleusercontent.com/HLeOOe87DkPbDRzdL0bAMYVLcJqDHNrNf9uXddSu0UtFcgMJtqs-7zYFjfk3AmsJZFM5X_EFUt05CbnZ_R_P3-VYxLcOMml1MQtlfC7DaqIedsXo1Eqo15JIWNNEtWsyXfi2J0ih” title=”25 исторических зданий Киева, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять” width=”602″>
Фото: Семен Широчин
В июне 2021 года начат снос трехэтажного общежития на улице Олеговской. Это здание было построено в начале 1950-х по проекту архитектора Жукова и является одним из ярких представителей архитектуры своей эпохи. Здесь присутствуют монументальные декоративные элементы, а сам силуэт здания отсылает к исторической архитектуре. Общежитие является доминантой исторической застройки Щекавицы, соразмерно окружающему пространству и имеет огромное композиционное значение в панораме.
На эту тему: Украинцы против наследия Истории
В конце июня 2021 года, несмотря на отсутствие разрешений на работу в историческом ареале и какого-либо аварийного состояния, с тыльной стороны здания начался снос. Оно уже обречено, а на его месте планируется строительство 157-квартирного жилого дома, который неизбежно раздавит собой рельеф горы.
Помимо домов разрушенных либо же доведенных до состояния, после которого их сохранением никто заниматься не будет, есть еще целый ряд зданий, приговоренных к разрушению, либо разрушение которых уже началось, но их еще можно попробовать спасти.
В Киеве активно сносят историческую застройку.</b> Вот 25 зданий, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять – Заборона” height=”396″ src=”https://lh5.googleusercontent.com/W-SlviLvmZSDLpkpYJgecXxl-pF_r_GpF5-7egGUGbUK8kUv7NXJi5tLG–MPM34h_H3CNPrpYKYTZYWetyPIav1CqgjLV3QQiLlsGo_J1dhx9QicU9XV8NrWvt2QcBBFcp505LU” title=”25 исторических зданий Киева, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять” width=”602″>
Фото: Семен Широчин
Особо изощренный способ застройщик применил для того, чтобы уничтожить дом № 93 на Владимирской, известный как «дом с мухами», или «дом с жуками». Начавшиеся на соседнем участке работы привели к появлению трещин в доме, и большую часть квартир здесь было выкуплено на подставных лиц, сформировавших подставное ОСББ — оно же заявило о «ремонте» дома с сохранением особо ценных модерновых интерьеров с изображением насекомых и растений. Однако вместо ремонта ОСББ доводит дом до аварийного состояния, демонтирует кровлю, вынимает из окон остекление, а также сбивает особо ценный декор, чтобы воспрепятствовать включению дома в памятники архитектуры. Дело активизируется в апреле 2021 года и продолжается.
В Киеве активно сносят историческую застройку.</b> Вот 25 зданий, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять – Заборона” height=”803″ src=”https://lh4.googleusercontent.com/gVHp4GfXG9_P8z-LE2Mzx3MdGMphNmLrFC0It-vH3aDE7SbZWzcHT8y452zn9Dpj2HIQ4iSTvUwBT3LeiV77dXTAy5LKjapsNLpzRwXVAhdQ3MglfOcjXfJBcovX4VFpDgOH00Vu” title=”25 исторических зданий Киева, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять” width=”602″>
Фото: Семен Широчин
30 июня 2021 года, после нескольких лет слухов, начат демонтаж дома на Никольском проулке, 7. Последний дом имперского времени на проулке был построен в 1913 году знаменитым архитектором Крауссом и принадлежал Ксении Смирновой. Дом имел охранный статус, но был его лишен в угоду застройщику. Начало сноса сопровождалось оцеплением района титушками. После разбора кровли работы были временно остановлены, но, судя по серьезности намерений застройщика, дом обречен.
В Киеве активно сносят историческую застройку.</b> Вот 25 зданий, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять – Заборона” height=”400″ src=”https://lh5.googleusercontent.com/9qFU5Nc05kFeXSB7elOM8dMpSSs9IWgSbRPc1ndr4kthuZTyneKlFRDHI8XhHa8E4Y5Apu5PGZuyVbzZWYT5ABUaCuwicGL1VOBns4prGSwTKuY4WwkLYIy4hJwCpRoboO0mUhZX” title=”25 исторических зданий Киева, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять” width=”602″>
Фото: Семен Широчин
Усадьба XIX столетия в тылах улицы Грушевского находится на мушке у застройщиков еще с 2004 года, когда был снесен дом № 5 на Крещатике — последний из домов, стоявших на довоенной красной линии. С тех пор застройщик многократно добивался передачи ему участка под застройку. Здание, имевшее статус памятника архитектуры, было его лишено и много лет доводилось до аварийного состояния. В июне 2021 года Киеврада проголосовала за передачу его под застройку.
В Киеве активно сносят историческую застройку.</b> Вот 25 зданий, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять – Заборона” height=”401″ src=”https://lh3.googleusercontent.com/iUqxC_3VInbg-edq_8QcNCdZnvZGXMTVeNBdyC6ITVgK1lkp4iN8oC4uup7EZXgcNzGpw3ixcKcfsDGOmh27M2nhb1e4J3u7iI_4YGcU1BA610G_SIJsmT-dofDLehtxeYgX6_-L” title=”25 исторических зданий Киева, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять” width=”602″>
Фото: Семен Широчин
На эту тему: Неисчислимые утраты
Двухэтажное здание бывших яслей 1937 года, построенных по проекту архитектора Сластиона, было примером постконструктивизма и свидетельством массового строительства школьных и дошкольных зданий во второй половине 1930-х. Здание было частью исторической застройки, соразмерной окружающему пространству. В 2021 году Киеврада проголосовала за передачу участка под новое строительство, проекта которого еще нет. Изначально речь шла о новом ЖК, потом заговорили о медицинском строительстве. При этом существующее здание и так использовалось в качестве медицинского учреждения.
В Киеве активно сносят историческую застройку.</b> Вот 25 зданий, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять – Заборона” height=”401″ src=”https://lh4.googleusercontent.com/7gMGFvAFn_Ujt4OQ2Tz14RXB3z2JiyukZy7DVbTwSYGRuKSRLF0dpvgPufHAHCzUsK7PDBFPa98uLwiuACsRAzeX5-MDtIdgS2MTCUMvhrutdhosxpCE1Elm3_RNY_PsKHeU0YGr” title=”25 исторических зданий Киева, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять” width=”602″>
Фото: Иван Черничкин / Заборона
Дом Иосифа Родина на улице Гончара, 71 был построен в 1882 году по проекту Владимира Николаева. Здание, представляющее собой срез исторической застройки, привлекло внимание застройщиков. После нескольких безуспешных попыток придания дому охранного статуса в сентябре 2020 года активисты «Мапи реновації» добились включения дома в список архитектурных памятников, однако это решение было отменено ОАСК. Суд по дому продолжается, а тем временем вплотную ведется строительство ЖК Franklin Concept House.
В Киеве активно сносят историческую застройку.</b> Вот 25 зданий, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять – Заборона” height=”400″ src=”https://lh6.googleusercontent.com/kduJ5l1LbmUCmlPTGSQ5KaV5FK1U1zgIUooK2L9sCrYlZp3VbmDJjyI1Cf8pj01vRepcoKkDb7mVXD7joK8-4o2y7wKnyjEV4OTdVWlCc65cr5Y1ukAxYw-WEyvfrGHshb3XtipL” title=”25 исторических зданий Киева, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять” width=”602″>
Фото: Семен Широчин
Комплекс сооружений XIX века на улице Хорива, 2 состоит из двух жилых домов и одного флигеля. Усадьба является примером характерной архитектуры Подола своего времени. В 2014 году комплекс получил статус памятника архитектуры, который, однако, мешал застройщику снести здание ради нового коммерческого строительства. На сторону застройщика традиционно стал ОАСК, лишивший усадьбу охранного статуса дважды — в 2015-м и 2019 году. Несмотря на решение суда, Министерство культуры не забрало у дома охранный статус — суды продолжаются, а здание тем временем разрушается.
В Киеве активно сносят историческую застройку.</b> Вот 25 зданий, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять – Заборона” height=”400″ src=”https://lh5.googleusercontent.com/3chHKdWPZxQgsQFV0NH6b08Lv4RLgL1WfMSvfm2Xbv3MtOznzZ0udDBOfo0qNAzsRDtx88KrIZvw06U8oOJr4grG6T5xMLJbnIo_S5qVbNcBhkoySAzYj4mzCsAkmkzPfXmeqB72″ title=”25 исторических зданий Киева, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять” width=”602″>
Фото: Семен Широчин
Один из самых вопиющих случаев варварского отношения к наследию модернизма произошел в Киеве в 2020 году, когда Roshen под местные выборы выкупил дворец культуры завода «Меридіан» им. Королева с обещанием построить новый концертный зал, проект которого еще даже не обсуждался. Здание, построенное в 1984 году по проекту известного архитектора Валентина Ежова, было не только ярким представителем модернизма, но и одним из двух киевских зданий, фасад которых облицован армянским туфом. Несмотря на это, культурное значение здания вообще не рассматривалось — дворец был выкуплен специально под снос.
В Киеве активно сносят историческую застройку.</b> Вот 25 зданий, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять – Заборона” height=”400″ src=”https://lh6.googleusercontent.com/EzgpteSX-XaJ6Xlk9VnrEjpFC0Az06OKzitUsATfxXnhKs8lVCMfSxte4wAFJHzrbP2HF2uhUKWJwr_cyukBdgbHuaoRYBC4uC7UYlN1RU4V5HawWyXkkHVYwBGHB2ChBdGbKrqC” title=”25 исторических зданий Киева, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять” width=”602″>
Фото: Семен Широчин
В июне 2021 года становится известно о планах реконструкции здания «Квіти України» авторства архитектора Левчука на Сечевых Стрельцов, 49. Модернистское здание грамотно вписано в угловой участок, соразмерно окружающим зданиям и выравнено с ними по синей линии. Угловая часть здания решена в виде террас с отступом. Реконструкция, запроектированная архитектором Духовичным, предполагает утрату объемно-пространственного решения и создание сплошного остекленного фасада, а само здание должно стать офисным центром. Застройщик, несмотря на мнение общественности, уничтожил 30-летний виноград, органично дополнявший фасад здания.
В Киеве активно сносят историческую застройку.</b> Вот 25 зданий, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять – Заборона” height=”401″ src=”https://lh4.googleusercontent.com/La8_uwmN7U5XVWIcGfn1vXRjkp4ZLHpwIsgqt5kGbL6fIZ5Zk7jKdGvyKlDfbh6rhwfMQKeevvKN87EDTXsdO7MRFKbj5V_RGyeu-AJEr4v0HH_3tmelkHdcdjKtvJpPdidvDZJO” title=”25 исторических зданий Киева, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять” width=”602″>
Фото: Иван Черничкин / Заборона
В июле 2021 года появляются слухи о планируемом сносе модернистской диспетчерской на Бульварно-Кудрявской, 25. Трехэтажное здание с характерными круглыми окнами было построено заслуженным архитектором Яношем Вигом в 1980-х и является ярким примером стиля. Долгое время здесь находилось кафе, однако позже здание выкупили. Что планируется построить на его месте — неизвестно. Застройщик уже предпринял попытку оградить здание забором.
В Киеве активно сносят историческую застройку.</b> Вот 25 зданий, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять – Заборона” height=”401″ src=”https://lh4.googleusercontent.com/_XNcbi0xCHdZ8gcE_kIVxMxazlIyu4ABy6ZZ-X0cZM8RzNClkO5-nHKx_2-q7PRj3GsgjMTCZUpSywYA9heS51E5c3rzJkSkQwQgxQvs97sJoIctI_xWf0iePZxK0jtMhqGIoqdn” title=”25 исторических зданий Киева, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять” width=”602″>
Фото: Иван Черничкин / Заборона
В мае 2021 года становится известно о планах передачи под застройку бывшего здания рынка на улице Кудряшова. Рынок авторства заслуженной архитекторки Аллы Анищенко является ценным примером модернистских сооружений с ценной конструктивной особенностью — провисающей крышей. В защиту здания выступили сообщества как украинских, так и польских архитекторов, однако вопрос вновь и вновь выставляется на голосование в Киевраде.
На эту тему: Почайна. Как в Киев вернулось древнее название реки и что это может дать геополитике
В Киеве активно сносят историческую застройку.</b> Вот 25 зданий, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять – Заборона” height=”433″ src=”https://lh6.googleusercontent.com/sYqkrwWUq9TtVXtPjXfQnI1lk-lKXqEH-XvAz5JPguXaDReWn7yOFK5Zn9p01j-ElEzynJ4HS7NEckBgHBTpHS7h8E4cTV-jvC1dsznzYjnxfzw8cnuUQPi1TfrLVF4YmmQ1aWTp” title=”25 исторических зданий Киева, которые мы уже потеряли или скоро можем потерять” width=”602″>
Фото: Семен Широчин
Весной 2021 года становится известно о планах передачи под застройку комплекса зданий на Обсерваторной, 11/1 и Винниченко, 3. Общежития являются ценным, хорошо сохранившимся примером постконструктивизма, построены по проекту выдающегося архитектора Владимира Заболотного в середине 1930-х. На их месте планируется новое строительство, но этот вопрос в Киевраде еще не проголосован.
—
Семен Широчин, опубликовано в издании Заборона
Несмотря на значительные задержки производства у всех производителей телефонов, Apple наконец представила свои новые флагманы. Айфоны 12 не приносят никакой революции ни в мире смартфонов, ни в отношении своих предшественников, кроме внешнего вида — мы вернулись на несколько лет назад. Тем не менее, эту процедуру можно считать вполне продуманной, ведь в эпоху смартфонов, полных закруглений и ровных граней, предложение Apple может быть весьма интересным. Однако, если это единственное серьезное изменение, стоит ли инвестировать в новый iPhone? Сегодня речь пойдет о самом маленьком из них — Айфон 12 Мини.
Apple может похвастаться тем, что iPhone 12 Mini — самый маленький в мире телефон с модулем 5G. Но есть ли у него что-то большее, чем молниеносная скорость интернета? Компоненты, как и положено компании с надкушенным яблоком, не производят ошеломляющего впечатления на бумаге (что не значит, что они плохие), но магия Apple закрыта целым, системой и оптимизацией. Как и каждый предыдущий смартфон серии, iPhone 12 Mini работает предельно плавно, и любители бренда быстро найдут себя в новой версии системной накладки. Однако видите ли вы существенную разницу между iPhone 11 и Mini 12? С точки зрения производительности, вероятно, нет. Немного улучшена камера и добавлено несколько функций. Так что же отличает новый iPhone?
Размер, размер и еще раз размер! Об этом кричат рекламные баннеры Apple, и это основная причина, по которой вы можете захотеть купить iPhone 12 Mini. Конечно, есть и более низкая цена, чем его базовая версия без пометки «Мини», но разница не настолько велика, чтобы этот аргумент превалировал. К сожалению, за размером также следует меньшая батарея, что приводит к сокращению времени работы, что в любом случае не было идеальным. Кроме того, были мнения от пользователей, что не все экраны полностью работоспособны и у многих экземпляров проблема с тачем. Пока Apple не отреагировала на эти мнения, но может оказаться, что часть новых айфонов бракованная и никогда не знаешь, какой экземпляр нам попадется.
Ниже мы представляем наш субъективный список преимуществ и недостатков нового маленького Iphone. Перед совершением покупки стоит ознакомиться с ними и иметь в виду, ведь они помогут нам принять правильное решение, которое нас устроит.
Преимущества iPhone 12 Mini:
Недостатки iPhone 12 Mini:
На наш взгляд, iPhone 12 Mini — разумная покупка только для небольшой группы людей, которые точно знают, чего хотят и чего ожидать от этого телефона. Мы считаем, что остальные будут работать лучше и будут лучше при инвестировании в обычный iPhone 12. Аккумулятор побольше, маленький, но не слишком, характеристики те же и экран побольше. На наш взгляд, все эти аргументы перевешивают чашу весов в пользу классической двенадцати. Однако, если мы знакомы с преимуществами и недостатками и все еще чувствуем необходимость иметь iPhone 12 Mini, то мы можем быть уверены, что это будет удачная покупка и телефон идеально подойдет для повседневной жизни.
iPhone 12 Mini — отличное устройство не для всех. Его размер заманчив, но iPhone 12 ненамного больше, все же достаточно компактен для наших дней и, вероятно, будет более разумным компромиссом между размером, удобством потребления контента и временем работы на одном заряде. Однако это не значит, что Mini — плохой смартфон. Яблоко просто создан набор моделей, каждая из которых предназначена для разной целевой группы – каждый может выбрать что-то для себя и я уверен, что у этой версии будет большая группа сторонников. Это стоит учитывать людям, для которых смартфон в первую очередь средство общения, а остальное дополнение, а не основное занятие. Они получат фантастически сделанное, хорошо функционирующее и уникальное устройство, которое будет работать в любых условиях. Мы будем делать с ним красивые фотографии, снимать потрясающие фильмы, брать его с собой на утреннюю пробежку или кинуть в дамскую вечернюю сумочку. И, что очень важно, а в случае с Apple даже странно, мы не заплатим за это целое состояние.
За 2019 і 2020 роки зі складу Військово-повітряних сил України звільнилося близько 140 льотчиків-випробувачів, в 2021-му планують піти ще 40 пілотів. Про це повідомив представник командування ВПС Збройних Сил України Олег Гаврилко, передає Радіо Свобода.
«Командування авіації частково пояснює звільнення внутрішньою конкуренцією з Міністерством внутрішніх справ через зарплату. Наводять статистику, де дохід в армії поступається і кадри перетікають в МВС», – зазначають журналісти.
За словами Гаврилко, в Міноборони планують підвищити зарплату для льотчиків – відповідна пропозиція вже на розгляді в Генштабі, проте поки позитивного рішення не прийнято.
Крім того, журналісти повідомляють, що близько 70% робочого часу українських льотчиків йде на письмову роботу, зазначає ZN.ua.
«Дуже багато письмової роботи, яка не потрібна. Льотчик в середньому має наліт 40-50 годин на рік. (У порівнянні – ред.) З іншими роками зростання є, але якщо брати інші країни і держави-члени НАТО, то це смішні цифри. У них льотчики літають набагато більше», – говорить один з офіцерів 831-ї бригади тактичної авіації.
Як повідомляє DW, за нормативами НАТО, льотчики повинні мати не менше 180 годин нальоту на рік, з яких 40 дозволено набрати на авіатренажері.
Хто не чув приказку “Ой що ж то за кума, що під кумом не була”. Це одне з найвідоміших свідчень – наші пращури не цуралися вільного кохання. Але чому про це так мало відомо? Наскільки були поширеними подружні зради? Яким було ставлення громади до позашлюбних стосунків?
У виданны Локальна історія досліджували за допомогою фольклору, історичних документів і свідчень очевидців.
Одружитися по любові, жити в мирі-злагоді і померти в один день. Такий ідеал подружнього життя довгий час домінував в українській етнології. Хоча в записах дослідників ХІХ століття йдеться і про дошлюбні, і про позашлюбні інтимні стосунки. Тільки автори народознавчих книжок ці архівні матеріали цнотливо оминали. Уже під час власних етнографічних експедицій мені вдалося записати як різні щасливі, так і нещасливі історії кохання. Причина останніх – зради.
На цю тему: Секс в рамках закона. Как получить удовольствие и не оказаться на допросе
Спираючись на записи етнографів ХІХ століття, власні польові матеріали, фольклорні джерела переконливим видається, що до сексу поза шлюбом все-таки тяжіли саме чоловіки. Постає закономірне питання: з категорією яких жінок могли “гуляти” одружені селяни?
Микола Пимоненко “Не жартуй”, 1895 рік. Фото: ethnography.org.ua
Інтимний зв’язок між кумами. Цей сюжет багато представлено у народних розповідях, тому зупинимося на ньому докладніше. Насамперед варто сказати про інститут кумівства, який в Україні крім духовної, відігравав ще й інші важливі ролі. Кумівство підсилювало соціальні зв’язки: це залучення похресників до сім’ї, роду, громади. Несло воно і економічну функцію: хресні матеріально підтримували похресників. Тобто мало велике значення як в громадському, так і особистому житті українців.
Крім того, хрещені батьки мали тісні зв’язки з батьками своїх похресників, фактично ставали одне одному родичами. Це накладало певні обов’язки: взаємної допомоги, тісного спілкування, гостювання та частування одне в одного. Можливо, такі обставини сприяли частішим й щільнішим контактам кума з кумою, під час яких й виникала взаємна симпатія.
На цю тему: Зміни КК у 2019-му: секс без згоди — усної, письмової чи невербальної — буде вважатися згвалтуванням
Звісно, народна мораль і церква суворо засуджували такі зв’язки й жахали карою, якщо не на цьому світі, то на тому. Але стримати потяг двох збуджених кумів, навряд чи могли.
Згадавши сюжет про кума й куму, не оминемо ще одні заборонені народною мораллю та Церквою інтимні практики.
Костянтин Трутовський “У місячну ніч». Фото: ethnography.org.ua
Цією темою свого часу цікавився Іван Франко, який підготував та надрукував статтю “Сліди снохацтва в наших горах”. У ній він зазначав: “Звичай сей случається особливо там, де люди живуть по патріархальному, великими сім’ями. Й поки син доросте, [батько. – Ред.] сам заступає невістці мужа”. Посилаючись на деякі описи подорожніх, Іван Франко стверджує, що для українського гірського регіону цей звичай рідкісний. “У нас, особливо на Підгір’ю, трапляються випадки снохацтва як одиничі случаї”, – підсумовує він.
Подібні твердження зустрічаємо й у інших авторів. Ось що писав Марко Грушевський у праці “Дитина в звичаях і віруваннях українського народу”: “Снохацтво є звичай, що свекор жиє в полових зносинах з своєю невісткою. Стрічає ся у народів, що ще жиють на патріярхальний лад. У Великоросії він дуже розповсюджений, на Україні доховалися тільки його незначні останки”. Водночас автор підкреслює суспільне засудження такої поведінки: “Противне це совісті людській”.
Чому снохацтво в українців зустрічалося вкрай рідко? Причина така: у традиції наших прабатьків було жити малими сім’ями, тобто в одній хаті мешкали одружені батьки та їхні діти. При молодшому синові могли жити старі дід з бабою. Згадаймо звичай, коли після одруження син відділявся від батька й будував власне господарство – там вони з дружиною були рівноправними господарями.
На цю тему: Прислуга «слуг народу». Історія хатніх робітниць в радянській Україні
У росіян, навпаки, одружений син приводив дружину до хати свого, ще молодого батька. Всі вони жили разом, не мали самостійності й підкорялися наказам і розпорядженням глави сім’ї. До слова, всі фінанси також були сконцентровані в його руках. Тож молоді дружини-росіянки були абсолютно безправні й мали виконувати накази і забаганки не лише чоловіка, але й свекра. Часто траплялося, що й сексуальні. Ця тема досить добре досліджена російськими етнографами.
Микола Пимоненко “Побачення”, 1905 рік. Фото: ethnography.org.ua
На моє переконання одружені чоловіки найчастіше утішалися в самотніх жінок: молодих-вдів, жінок-покриток, що народили дитину поза шлюбом, солдаток, чоловіків яких забрали в армію на 25 років. Це була та категорія жінок, яка жила без чоловіка – “хазяїна” – й ставала абсолютно незахищеною в патріархальному суспільстві. Найімовірніше, саме вони ставали об’єктом залицянь, сексуальних домагань та, можливо, й зґвалтувань.
Також можна припустити, що деякі могли добровільно зважувалися на інтимні стосунки з одруженими чоловіками. Адже потребували чоловічих рук у господарстві та й сексуальні потреби ніхто не відміняв. Звісно, рано чи пізно все ставало відомо, бо в селі нічого не можна було довго приховувати, в тому числі й позашлюбної вагітності.
Важливо підкреслити, що саме жінки у позашлюбних стосунках зважувалися на штучне переривання незаконної вагітності. У часи відсутності необхідного медичного інструментарію та медикаментів такі операції часто призводила до смерті. Народження ж дитини-байстрюка накладало на жінку клеймо.
Олександр Маковський “Набридла”, 1897 рік
Що ж законна дружина, яка про зради чоловіка знала чи здогадувалася? В українському традиційному суспільстві дружині радили не звертати увагу на сексуальні зради чоловіка, не робити докорів й не здіймати сварок. Якщо дружина слідувала цій тактиці, то її називали “мудрою”.
Особливо, якщо чоловік не мав наміру піти з родини, виконував свої функції як господар, чоловік і батько. Тобто якщо хата не протікала, а тин не валився, худоба була нагодована-напоєна, поле доглянуте, то дорікати чоловіку за те, що він періодично скаче в гречку — не годилося.
Власне така толерантна позиція була продиктована матеріальними чинниками. Розриваючи шлюб, жінка втрачала робочі чоловічі руки, і все господарство та дітей довелося би тягнути на собі. Слід пам’ятати, що союз чоловіка і жінка був, насамперед, економічною спілкою. У шлюбі молоді люди поєднували частки господарств, надані їхніми батьками, поступово наживали спільне рухоме та нерухоме майно.
Розлучення й поділ цього майна руйнували нажите роками важкої фізичної праці. Також майже неможливо було жінці зі своїми дітьми повернутися до батьківської хати. Вона вже отримала свою частку й вклала його у розвиток власного господарства. Такими були причини, чому жінки у шлюбі терпіли й зради, й пиятику, й побої. Дружини, які зважувалися на розлучення, зазнавали осуду, докорів у невмінні справитися з критичними ситуаціями, руйнуванні родини тощо.
“Здобути розлуку дуже трудно. Хоч би як чоловікові та жінці тяжко було жити вдвох, хоч би вони зненавиділи одне одного як найтяжчі вороги, то цього закон не вважає за слушний призвід до розлуки”, – читаємо у праці Марії Грінченко “Про одруження на Вкраїні в давніші часи”.
Микола Пимоненко “Суперниці”, 1909 рік. Фото: ethnography.org.ua
На цю тему: Дошлюбний секс в Україні: географія і особливості (ОПРОС)
Двісті років тому подружні зради однозначно засуджували як народна мораль, так і Церква. Наприклад, у правилах Святих Отців Церкви, якою керувалися православні священики існувала вказівка відлучати перелюбників від церковних таїнств на термін від 7 до 15 років. Проте ці заходи були спрямовані на напоумлення, усвідомлення гріха перелюбу, повернення у родину, а не розлучення. Церква трактувала шлюб як поєднання на все життя. Проти розлучень виступала й народна мораль.
Але все ж таки селяни інколи розходилися: переставали жити разом, хоча й перебували в офіційному шлюбі. Самовільні розлучення були, бо допомагали обійти суворий закон, а також довгі та дорогі судові процедури. Цей спосіб побутував з XVIII столітті й був відомим на українських землях як Правобережжя, так і Лівобережжя.
“Розійдуться чоловік та жінка сами. І одно, а іноді й обоє одружуються вдруге. Тільки без церковного шлюбу, а так просто, починають жити “на віру”, як кажуть у нас люде”, – пише Марія Грінченко. Щоправда, у майбутньому такі самовільні розлучення могли стати проблемою при поділі майна, нажитому в другому шлюбі. Проблеми могли бути і з визнанням дітей, яких вважали незакононародженими, порівняно з дітьми від першого. На підтвердження цього читаємо у праці “Про одруження на Вкраїні в давніші часи”: “Таке одруження зветься незаконне, і такі подружжя закон велить карати. Діти в невінчаного подружжя не мають всіх тих прав, які мають діти подружжя законного, се б то вінчаного”.
Зауважимо, що була відома практика написання так званих “розлучних листів”. У них подружжя давало одне одному свободу, припиняло співжиття й виконання шлюбних обов’язків, визначало участь дітей і ділило майно. Проте “розлучні листи” законними не вважалися й якщо хтось із подружжя укладав повторний шлюб, такий не мав юридичної сили.
З усього вище сказаного, очевидно, що розлучення було важким та довготривалим процесом й не схвалювалося громадою, особливо якщо його ініціювала жінка через зраду чоловіка.
Микола Пимоненко “Українська ніч”, 1905 рік. Фото: ethnography.org.ua
На цю тему: ДНК генеалогия — новое измерение поисков кровной родни
Жіночі зради, ймовірніше, теж практикувалися. Але вони були набагато небезпечнішими для одружених жінок. Вагітність від іншого чоловіка, суспільний осуд, зневага та ганьба, домашнє насильство – головні стримуючи фактори жіночої невірності. У чоловіків таких проблем не було.
Такі подвійні стандарти відображено в українському фольклорі: “На козаку немає знаку” чи “Що дозволено попові, то дякові – зась!”. Зрадженим жінкам треба було миритися, коритися, дивитися “крізь пальці” та не зважати на подружні зради.
Власне, різне ставлення до подружньої зради чоловіків та жінок існувало по всій Європі. На думку деяких дослідників протягом століть закон й традиції дозволяли чоловікам мати декілька сексуальних партнерок, але забороняли жінкам ту ж саму свободу. Патріархат був всіляко на боці чоловіків.
—
Ірина Ігнатенко, кандидатка історичних наук, етнологиня, письменниця; Локальна історія
Депутати перетворили закон про податкову амністію на закон про загальне декларування активів. Якщо президент не накладе вето (а Володимир Зеленський сьогодні, 17 липня, підписав цей закон – А.), то закон доведеться доопрацьовувати і вносити до нього зміни.
Таку думку в коментарі Forbes висловив голова Державної податкової служби (2019-2020 рр.) Сергій Верланов.
“Цей закон мав стосуватися 10 000 осіб або 6 000-15 000 компаній, які мають податкових консультантів, юристів і які знають, що вони роблять, коли ведуть бізнес”, – заявив Верланов.
Замість цього, згідно з висновком Головного науково-експертного управління апарату Верховної Ради, фінальна версія закону про амністію поширюється і на тих, хто чесно платить податки, а не тільки на порушників. Це – його концептуальний недолік.
У законі йдеться, що всі громадяни, які мають право на одноразове добровільне декларування, але не скористалися ним, автоматично визнають відсутність неоподатковуваного майна. Тому, якщо людина вирішить у майбутньому подати декларацію, ці активи можуть бути оцінені як нелегально придбані і доведеться знову платити за ним податки.
Крім того, Верланов заявив, що розмір ставки одноразового збору, а саме 5%, які декларанти мають сплатити з розміру задекларованого майна або від розміру доходів, – відверто занижений.
“Таких ставок у світі немає, вони дуже малі, це український ексклюзив. Це не дуже справедливо до людей, які платили податки, але, можливо, воно виправдано для України”, – зазначив він.
Нагадаємо, 15 червня Верховна Рада підтримала президентський законопроєкт №5153, яким вводиться одноразове декларування активів фізосіб для легалізації своїх доходів.
Як відомо з книги Євгенії Кузнецової “Готуємо в журбі”, справжній борщ був тільки у бабці. Решта – то не-борщ. Бабця, як і справжній борщ, у кожного своя. Який же тоді борщ вносять до переліку культурної спадщини ЮНЕСКО?
Відповідь може дати аналіз борщу з точки зору біохімії, пише ВВС. Якщо стисло, з чого б ми не робили борщ та як, сутність його визначається поєднанням смаків: передусім солодкого, кислого, умамі, а також трохи солоного та гіркого.
На цю тему: Чей борщ? Украина vs Россия
Як ми того досягаємо – питання ресурсів і традицій. Червоних буряків з розкішним коренеплодом до XIX століття на цій території не існувало, а їли передусім бурякову гичку.
Картопля нашій території теж не притаманна – бульба прийшла в Україну передусім як сировина для варіння спирту, а не як центральна культура сімейного дозвілля та харчування. Сталося це теж у ХІХ столітті, а не за часів княгині Ольги, як би нам того хотілося.
Помідори, якими нині подекуди закислюють борщ, ще на початку ХХ століття звалися червоні баклажанці та місця в борщі не мали.
Більшість днів у році були пісними, тож борщ далеко не завжди варили на кісточці чи м’ясі. А щоб і те, і друге – то взагалі рідкість.
ФОТО: GETTY IMAGES
Тут можна справді злякатися, що ЮНЕСКО не зареєструє борщ як нашу спадщину, чи не так? Спокійно. Ресурси, з яких можна зробити борщ, змінюються і щосезону, і від Сяну до Дону, і від Середньовіччя до сьогодні.
Традиції виникають як похідні ресурсів. Тож розкладемо борщ на кислий, солодкий і насичений умамі та подивимося, звідки вони бралися в різні часи. Супи переважно лужні, а ось борщ вирізняє кислий смак, і це дуже мудро, адже саме в кислому середовищі вітаміни стабільніші, а мікроелементи, як-от кальцій чи залізо, доступніші для засвоєння.
Закислити борщ можна традиційно буряковим квасом, а також – не менш традиційно й смачно, хоча менш звично – вишнями, кислими яблуками, порічками, журавлиною, молочною сироваткою, ревенем, щавлем та кропивою, й уже звичними нині помідорами та їхніми похідними.
У сироватці та квасі буде переважно молочна кислота, у щавлі та ревені – щавелева (оксалатна), у кропиві – мурашина, у фруктах – яблучна та лимонна. Все це нижчі карбонові кислоти, і саме вони роблять борщ кислим.
А ось цукри – глюкоза, фруктоза та цукроза – присутні як у фруктах, до яких належать і помідори, так і в овочі – буряку. І вони додають борщу солодкавого смаку. Зелені борщі цієї солодкості можуть й не мати – хіба там будуть інші джерела цукрів. А ось за часів більшовицької окупації “перше” закислювали оцтом. Що тут сказати?
Як чайний гриб, символ тісної кухні в панельному будинку, став модним біотехнологічним явищем під назвою комбуча, так і буряковий квас має пережити свій гастрономічний ренесанс.
ФОТО: GETTY IMAGES
На цю тему: Рестораны Киева в УССР: «мест нет», выпивка с собой и запрет на чаевые
Річ у тім, що бурякові вершечки та коренеплоди дуже багаті на корисні сполуки: вони містять фолієву кислоту, біотин, ніацин, залізо, мідь, бор, кальцій та фосфор, нітрати у такій формі, що знижує артеріальний тиск, корисний для клітин печінки бетаїн, пігменти бета-лаїни та органічні кислоти.
Наукові дослідження бурякового соку свідчать, що регулярне споживання буряка зменшує запалення, покращує чутливість тканин до інсуліну, може добре впливати на баланс холестерину й знижувати ризик раку.
Атлети перед змаганнями подекуди п’ють буряковий екстракт для кращого самопочуття.
Так, ви читаєте науковий блог на ВВС, а не газету “Добра порадниця”. Буряк не є панацеєю, але справді має корисні властивості, підтверджені науковими дослідженнями.
Якщо буряк просто зварити у борщі, багато вітамінів та біологічно-активних сполук деградує. Якщо ж буряк перед цим пройде ферментацію, то його нутрієнти збережуться. У цьому, ймовірно, і полягає найбільша мудрість борщу.
Як зробити цей квас? Якщо ви заллєте порізаний буряк чистою водою і так залишите, то за кілька днів там почнеться бродіння і вода стане червоною та буквально квасною. Цей процес можна прискорити додаванням старого квасу, чорного хліба або ж закваски з молочнокислих бактерій та сидрових дріжджів.
Якщо додати корінців пастернаку чи петрушки, насіння коріандру чи інших прянощів, то смак квасу буде ще багатшим. Робіть одразу багато, бо у цьому квасі добре маринувати м’ясо. Та й пити корисно, навіть якщо ви не тріатлоніст.
На власні очі не бачила, та джерела кажуть, що буряки зображені на фресках в римських лупанаріях, себто борделях. В античні часи споживали не коренеплоди, а бурякову гичку, яку, до слова, також варто додати до борщу.
Буряк тоді вважали афродизіаком – і, дійсно, в ньому є нітрати, що в нашому організмі стають джерелом оксиду азоту NO – так само як і силденафіл, добре відомий під численними торговельними назвами навіть тим, хто ще ніколи не мав проблем з ерекцією. Борщ справді вартий визнання культурною спадщиною людства, погодьтеся.
Якщо з кисло-солодким смаком розібралися, то можна перейти до умамі. Умамі – це насичений густий м’ясний смак, притаманний супам азійської кухні, ферментованим бобам, квасолі, грибам, бульйонним кубикам до локшини, курячому супу та пагонам й корінцям рослини борщівника Heracleum sphondylium sibericum. Останнього не треба плутати з інвазивним велетенським пекучим борщівником Сосновського.
ФОТО: GETTY IMAGES
Сполуками, що стоять за умамі, є амінокислоти. Передусім – гліцин (що дослівно означає “солодкий”), глутамінова кислота та її відома сіль глутамат натрію, і саме цих амінокислот багато і в борщівнику, і в грибах, і в усіх бобових, і у варі на кісточці, тобто в усьому, на чому варять пісний чи м’ясний борщ. Похідним глутамінової кислоти є глутатіон, і він також присутній у борщі, з чого б його не робили.
До речі, інколи в борщі мала місце й риба: сушена у варі чи в складі вушок до різдвяного пісного борщу. Тепер згадайте, що в азійські супи на кістках додають також сушеного тунця – джерело глутатіону – і відчуйте космополітичність борщу. Тож раптом ви захочете посолити борщ соєвим соусом – не вагайтеся. З біохімічної точки зору це правильне рішення.
Інші компоненти борщу: картопля, цибуля, часник, ріпа, пастернак, капуста, бурякова гичка, морква, олія чи сало, солодкий і гострий перці, кріп, набіл – додають борщеві текстури, поживних речовин й аромату.
Картопля є джерелом крохмалю, себто повільних вуглеводів. Доповнити вуглеводи в борщі можна квасолею, а якщо розварити вщент, то борщ буде густий і тягучий навіть без кісткового вару.
Пастернак, морква, коріння петрушки та той самий незвичний нині борщівник є членами родини окружкові – їхні суцвіття нагадують парасольку. Об’єднує їх розкішний вміст ароматичних сполук.
ФОТО: GETTY IMAGES
До слова, низка ароматичних речовин та нутрієнтів, присутніх в борщі, потребує жиру для належної екстракції та засвоєння в кишківнику. Це і лікопен помідорів, і бета-каротин моркви, й аліцин часнику, й всі пахучі компоненти зелені, цибулі, корінців та прянощів.
Тож навіть пісний борщ не має бути знежиреним: традиційно до борщу додавали олію, смалець чи вмочували в нього сало на нитці, а в непісні й небідні часи додавали набіл, себто сметану чи сироватку – додаткові джерела і жирів, і білків, і кислоти.
А ось засмажка цибулі, моркви та іншої городини на пательні хоч і є хорошим способом жирової екстракції та швидкого приготування овочів, проте не є обов’язковим компонентом борщу.
На цю тему: Общепит СССР: если котлета пахнет чесноком — она протухла
Якщо варити все разом в одній каструлі чи глекові у печі, жирова екстракція все одно відбудеться, тільки-от пательню мити не доведеться і реакція Майяра – утворення коричневої скоринки з фруктози та амінокислот при нагріванні на 185 градусах й вище – не відбудеться. З точки зору традицій і здоров’я так навіть ліпше.
З чого б ми не робили борщ, він не конче навіть має бути червоним, як кров – він має бути кисло-солодко-умамним, містити сезонну зеленину, щось крохмалисте, а його ароматичні чи кольорові складові мусять бути добре захоплені та витягнути у вар молекулами жиру.
Кожного сезону борщ буде іншим. Нині липень. Час йти на ринок по буряки з гичкою і варити літній борщ, який знову молодий. Нам би так.
—
Дарія Озерна, наукова блогерка; опубліковано у виданні ВВС
Тисячі людей у пабах дивилися футбол, кілька сотень тисяч відвідувачів було на фестивалі Atlas Weekend, заповнені ресторани, переповнені маршрутки – в Україні спекотне літо, у якому зовсім не думається про ковід.
І для цього є вагомі підстави – коронавірус пішов на спад, кількість інфікованих постійно зменшується, зазначає BBC News Україна.
Зараз виявляють в середньому по 476 нових хворих на день, а це на 20% менше, ніж, наприклад, два тижні тому. Все менше пацієнтів – у “ковідних” лікарнях, там, де навесні не було місць.
Водночас в Україні офіційно виявили чотири випадки “Дельта” – нового і більш заразного штаму Covid-19, який вже спричинив масові спалахи у Росії, де фіксують рекорди смертності, та у країнах Європи.
ВООЗ оголосила про початок третьої хвилі Covid-19.
То чи справді в Україні хвороба відступила? Звідки і коли чекати третьої хвилі? Це буде “Дельта”? Якою буде третя хвиля і, головне, чи готова до неї країна?
“Немає жодних причин для того, щоб “Дельта” до нас не прийшла. Скоріше за все нова хвиля буде ще до кінця літа. Кількість хворих буде збільшуватись”, – робить свій прогноз Ігор Бровченко, доктор математичних наук.
Він очолює групу науковців при Національній академії наук, яка вже рік займається математичним моделюванням ковіду в Україні.
У останньому звіті групи йдеться, що попри видиме зменшення кількості нових хворих, темпи цього зменшення уповільнюються. Значить, хвороба не відступає.
“Навряд чи нова хвиля Covid-19 буде легшою, ніж було раніше, але прогнози давати рано. Хвиля може бути тяжка, а може і обійти”, – більш оптимістично дивиться на ситуацію Федір Лапій, лікар-інфекціоніст і голова Національної технічної групи експертів з питань імунопрофілактики.
Але, беручи до уваги те, що рівень вакцинації в Україні не з найкращих, можна очікувати що “Дельта” буде поширюватись в Україні, каже експерт.
Попри спад хвороби, йти вакцинуватися українців закликає МОЗ. Там новий спалах прогнозують у вересні. Хоча, можливо, це станеться і раніше, якщо поширюватися вірус буде стрімко.
“Україна в зоні ризику попри те, що у нас зараз спад. Ситуація нині спокійна, регіонів з загрозами нема. Але ми очікуємо на новий спалах”, – говорить Ігор Кузін, новий головний санітарний лікар.
Основне навантаження на систему охорони здоров’я і високу смертність експерти прогнозують у жовтні-грудні 2021 року.
“Поки що у нас є час. Липень перебудемо, може ще серпень. Бо ріст не буде відбуватися швидко. На осінь скоріш за все буде карантин. Не плануйте, що ми проскочим. Не проскочим”, – прогнозує Павло Ковтонюк, співзасновник Українського центру охорони здоров’я (UHC).
На думку Ігоря Бровченка з НАН, реагувати на нову хвилю треба буде набагато раніше, бо вона буде динамічнішою. Не можна вводити обмеження тоді, коли лікарні заповнені на 60% – інерція буде набагато більшою, каже він.
“Скоріше за все, це будуть локальні спалахи, які можуть початися будь-де. У Європі це пов’язано з активностями молоді – дискотеки, футбол, сезон відпусток”, – говорить пан Бровченко.
За його спостереженням, як тільки у якійсь країні починає домінувати штам “Дельта”, починається помітне зростання.
Небезпека цього штаму коронавірусу полягає у тому, що він є більш заразним і майже у два рази частіше, ніж інші варіанти Covid-19, призводить до госпіталізацій.
Варіант “Дельта” наразі є у 111 країнах. У ВООЗ очікують, що незабаром він стане домінуючим штамом Covid-19.
В Україні поки що виявили чотири випадки – два у Києві і два на Закарпатті.
“Скільки у нас насправді цього штаму, 5% чи 50%, ніхто не знає, бо у нас немає масового визначення штамів”, – говорить Боровченко.
За прогнозами експерта, найгірший сценарій розвитку ситуації для України – російський.
У РФ третій день поспіль фіксують рекорди смертності від Covid-19. Щодня там виявляють по 25 тисяч хворих. Майже тисяча людей щодоби помирає від Covid-19.
Експерти пояснюють такий стрімкий спалах хвороби у Росії низьким рівнем вакцинації.
Нові спалахи хвороби є і у Європі. До Великої Британії та Португалії додалися Нідерланди, Греція, Бельгія та Франція.
За тиждень у Нідерландах добова кількість випадків захворювання зросла з 1 до 10 тисяч.
“На жаль, наразі ми на ранній стадії третьої хвилі”, — заявив гендиректор ВООЗ Тедрос Адханом Гебреєсус і закликав світ вакцинуватися ще швидше.
Для європейських країн з високими темпами вакцинації характерною рисою нового спалаху є низька госпіталізація та смертність, говорить Юрій Ганиченко, керівник Центру економіки охорони здоров’я Київської школи економіки.
“Якщо спалах приходить в країну, де низький рівень вакцинованих, наслідки мождуть бути набагато гіршими”, – говорить експерт про Україну.
Це означає, що, якщо темпи вакцинації будуть невискоими, у нас буде більше людей у лікарнях і більше смертей.
“У Британії на “Дельту” хворіють більше молоді люди, бо люди старшого віку переважно вакциновані. Там рідким є важкий перебіг ковіду, мало госпіталізацій. Це підтвердження того, що вакцина працює”, – погоджується експерт Федір Лапій.
Тим часом у МОЗ прогнозують, що до України штам “Дельта” може прийти зі сходу та з Криму.
“У Росії велика кількість хворих, тому у нас під загрозою Харківська область, багато людей їздять з Криму до Херсону. Це регіони, які найбільше в зоні ризику”, – говорить Ігор Кузін.
Він запевняє, що влада робить все, щоб унеможливити потрапляння вірусу в Україну.
Для цього, за його словами, відстежують контакти вже виявлених випадків “Дельти”, люди, які приїздять з РФ, мають пройти тестування або піти на самоізоляцію.
Крім того, в уряді розмірковують над тим, що запровадити добровільне тестування експрес-тестами людей при перетині КПВВ з Донбасом і Кримом.
Але чи достатньо робить влада для того, щоб підготуватися до нової хвилі коронавірусу?
Під час спалаху Covid-19 взимку-навесні у багатьох лікарнях не вистачало місць. Були величезні проблеми з киснем. Кисневі концентратори для людей, що задихалися, шукали волонтери.
“В Україні десь з квітня почали закривати ковідні відділення. І це нормально, бо хворих стало менше. Але головне – не втратити напрацювання, щоб за потреби ми могли швидко знову розгорнути ці відділення”, – зазанчила лікар-пульмонолог Світлана Гук.
Вона раніше очолювала інфекційне відділення “Київської міської клінічної лікарні №17” і знає зсередини ситуацію з ковідом у лікарнях.
“Справи з киснем у лікарнях зараз набагато кращі, ніж було минулого року”, – вважає головний санітарний лікар Ігор Кузін.
За його словами, областям нещодавно виділили додаткову субвенцію на закупівлю кисневих концентраторів. Їх має вистачати на всі ліжка у ковідних відділеннях.
Наразі у країні є 3,8 тисячі ШВЛ. Цього має вистачити на всі палати інтенсивної терапії. В деяких лікарнях облаштовують кисневі станції. У лікарнях першої хвилі є запас захисту для лікарів на три місяці, очікуються великі поставки ПЛР та експрес-тестів.
“Система спроможна витримати третю хвилю. Але одним з найефективніших заходів є вакцинація”, – говорить пан Кузін.
В Україні першою дозою вакцини від Covid-19 щеплено 2,4 млн людей, а двома – 1,3. Це лише близько 5% і 2,5% населення відповідно.
ФОТО: EPA
Цього тижня темпи вакцинації в Україні зросли на чверть – до 81 тисяч на добу. Проте для виконання національного плану на 2021 рік швидкість все ще має бути втричі більшою, вважають у КШЕ.
Дослідження показують, що лише 30% українців мають антитіла до ковіду. Переважна більшість отримала антитіла шляхом хвороби, а не вакцинації, говорить експерт Федір Лапій. Отже, 70% дорослих людей в Україні ще не зустрічались із ковідом
“Наше завдання – відтермінувати прихід третьої хвилі і максимально вакцинувати людей з групи ризику, аби вони менше постраждали. Перед “Дельтою”, як і перед іншими штамами ковіду, найбільш вразливими будуть люди старшого віку з супутніми хворобами, які не вакцинувалися”, – каже пан Лапій.
Він закликає українців робити щеплення. А хто вже почав, обов’язково має його закінчити.
“Від “Дельти” захищає саме дві дози вакцини, навіть для тих, хто перехворів, друга доза є безпечною і є необхідною. Зважаючи на дані, які ми маємо щодо “Дельти”, працюють саме дві дози”, – наголошує експерт.
За нинішніх темпів, вакцини в країні вистачить ще на 1 місяць.
Водночас у липні очікують на поставки ще 7 мільйонів доз – Moderna, Pfizer, AstraZeneca, Coronovac.
“Головне – переконати людей йти щепитися”, – каже пан Лапій.
“Я – не науковець. Я – практикуючий лікар, мені байдуже який штам коронавірусу у людини, лікування буде те ж саме. Ці штами різні, але один і той самий штам дуже по-різному себе проявляє у різних людей”, – говорить Світлана Гук.
Вона закликає українців не панікувати, а готуватися. Наприклад, знайти свого сімейного лікаря, до якого можна звернутися за потреби.
“Не варто боятися того, що вже відбулося. “Дельта” вже у нас. Тому боятися не треба, але і забувати про карантин і про ковід не варто. Є речі, з якими нам доведеться жити, а страх призводить до недолугих рішень і до стресу”.
—
Діана Куришко; опубліковано у виданні BBC News Україна
