Поняття, які ми використовуємо для опису взаємин між людьми та їхніми домашніми тваринами, за останні роки істотно змінилися. Якщо раніше в ужитку домінував термін «власник», сьогодні дедалі частіше з’являється нове слово — «петперент» (від англ. pet parent). Одні сприймають його схвально, вважаючи важливою складовою гуманного ставлення до тварин. Інші — критикують, бачачи у цьому мовну моду або навіть маніпуляцію зообізнесу.
У цій статті, команда LovePets UA, розгляне історію появи терміна «петперент», причини його популярності, філософські, культурні, мовні, юридичні та емоційні аспекти, а також вплив на практики догляду за домашніми тваринами. Головне питання залишається відкритим — чи справді новий термін змінює культуру ставлення до тварин, чи це лише переосмислення старих понять новими словами?
1. Що таке «петперент»: походження поняття та соціальна основа
Термін pet parent набув популярності у США на початку 2000-х. Соціологи відзначають, що в цей період значно зросла емоційна цінність домашніх тварин. Власники почали трактувати своїх собак і котів не лише як «домашніх улюбленців», а як членів родини, об’єктів глибокої прив’язаності та повсякденного піклування.
Заміна слова «owner» («власник») на «parent» («батько/мати») мала дві ключові причини:
- Емоційна — прагнення підкреслити любов і близькість.
- Етична — відхід від трактування тварини як «майна».
Згодом термін поширився у соцмережах, зоозахисних спільнотах та індустрії зоотоварів, а сьогодні поступово з’являється і в українському інформаційному просторі.
Проте зростання популярності слова супроводжується суперечками: чи коректно порівнювати догляд за твариною з вихованням дитини? Чи не спрощує це роль власників і не розмиває відповідальність?
2. Як термін «петперент» використовується у повсякденному житті
Під «петперентами» зазвичай мають на увазі людей, які:
- ставляться до тварини як до рівноправного члена домогосподарства;
- надають великого значення емоційному зв’язку;
- інвестують значні ресурси в якість життя вихованця;
- приділяють час не лише базовому догляду, а й психологічному комфорту тварини;
- активно беруть участь у зооспільнотах, тематичних заходах, клубах за інтересами.
У соцмережах цей термін часто супроводжують фотографіями з позначками «dog mom», «cat dad», «fur baby» — тобто «волохатий малюк». У глобальній культурі це стало частиною нового стилю життя, який об’єднує покоління милленіалів та зумерів.
3. Головні відмінності між «власником» та «петперентом»
3.1. Ставлення до тварини
- Власник розглядає тварину як частину домогосподарства, але з чіткою межою «людина — тварина».
- Петперент прагне максимально наблизити догляд і емоційний зв’язок до батьківсько-дитячих відносин.
Тобто різниця — у рівні включення тварини в особистий простір і сімейну структуру.
3.2. Мотивація піклування
- Власник керується переважно обов’язками.
- Петперент орієнтується на почуття, довготривалий зв’язок, співпереживання.
3.3. Етичне наповнення
- Поняття «власник» пов’язане з юридичною категорією «майно».
- Поняття «петперент» спрямоване на ресоціалізацію тварини: вона — не об’єкт, а суб’єкт стосунків.
3.4. Підхід до проблем поведінки
- Власник часто формулює ситуації як «собака мене не слухається».
- Петперент — «що могло викликати таку реакцію, як я можу допомогти?».
4. Етичні та юридичні аспекти: чи впливає термін на права тварин?
У багатьох країнах тварина залишається юридично «майном». Попри це, у світі відбувається переосмислення: держави приймають закони, які визнають домашніх тварин як чутливих істот, здатних відчувати біль, страх і страждання.
Прихильники нової термінології наголошують:
- слово формує ставлення;
- ставлення формує поведінку;
- поведінка впливає на законодавство.
Критики ж стверджують, що «грати в слова» без практичної відповідальності — марно.
5. Досвід США: чому «pet parent» став нормою для мільйонів людей
Опитування американських соціологів показують:
- близько 30% жителів США називають себе pet parents;
- близько 40% не вбачають різниці між доглядом за твариною та доглядом за дитиною в емоційному аспекті;
- майже 65% платять за медичні послуги своїх тварин більше, ніж за власні.
У США вже діє система animal attorneys — адвокатів, які представляють інтереси тварин у судах. У деяких штатах собака чи кіт можуть бути позивачами від власного імені (через представника).
Для частини американців слово «parent» — не метафора, а повністю усвідомлена роль.
6. Аргументи зоозахисників: навіщо взагалі відмовлятися від терміна «власник»?
Організації як PETA, ASPCA, Humane Society наголошують:
- термін «owner» підсвідомо транслює ідею володіння живою істотою;
- найстрашніші прояви жорстокості часто виправдовуються тим, що «це ж моя власність»;
- «петперент», «опікун» і «компаньйон» — способи нагадати: тварина має права і потреби.
Інгрід Ньюкірк, президентка PETA, стверджує:
“Мова формує ставлення. Ставлення формує дії. Дії формують суспільство.”
7. Українське суспільство: від підтримки до скепсису
Реакція в Україні неоднозначна:
- частина людей вважає, що термін допомагає підвищувати культуру поводження з тваринами;
- інші бачать у ньому мовний несмак або нав’язування чужих ідей;
- дехто переконаний, що слова не змінять ситуації, доки суспільство не усвідомить відповідальність за тварин.
Поширений аргумент критиків:
«Поки люди кидають своїх котів і собак під час війни чи в сезон відпусток, нові слова нічого не змінять».
Проте зоозахисні групи наполягають: термін — лише інструмент. Головне — створити культуру поваги до життя тварин.
8. Бізнес і маркетинг: хто зацікавлений у популяризації терміна?
Українські зоомагазини та бренди активно використовують термінологію на кшталт:
- «петбатьки»
- «сім’я для улюбленця»
- «піклувальник»
Для бізнесу це спосіб:
- формувати емоційний клієнтський зв’язок;
- просувати преміум-сегмент товарів;
- стимулювати лояльність і повторні покупки.
Критики вважають це комерційною маніпуляцією. Проте сам факт використання терміна свідчить: ринок адаптується до нового типу взаємин «людина — тварина».
9. Мовний аспект: «петперент» чи «опікун»?
З погляду української мови термін «петперент»:
- не є питомим;
- не відповідає принципам творення нових слів;
- є фонетично чужорідним.
Українські філологи вказують: набагато природнішими є слова «опікун тварини», «доглядальник», «наставник», «хатній друг», або формулювання на кшталт «людина, що піклується».
Проте термінологічні запозичення — нормальне явище у будь-якій мові. Головне — щоб слово виконувало функцію.
10. Чи справді все впирається у слова?
Психологи відзначають: сама по собі зміна терміна не робить людину відповідальнішою. Але:
- вона може покращити емоційний контакт;
- підкреслити, що тварина — це не річ;
- допомогти суспільству переосмислити ставлення до живих істот.
Питання лише в тому, що має бути первинним — слово чи дія? Очевидно, що без дії слово втрачає сенс, але саме слово може стати каталізатором нової поведінки.
11. Різниця між “pet” та “animal”: чому акцент лише на домашніх тваринах створює нові дилеми
Англійське “pet” позначає домашню тварину-компаньйона. Але що з тими, хто не став домашнім?
- свійські тварини живуть у промислових умовах;
- дикі тварини часто переживають втрату середовища існування;
- багато тварин гине через розваги або мисливські практики.
Критики концепції «петперента» наголошують:
не можна боротися за права домашніх улюбленців, забуваючи про інших тварин.
Проте прихильники вказують: нова культура щодо домашніх тварин — перший крок до ширших етичних змін.
12. Розведення тварин: суперечливий світ заводчиків
У спільноті заводчиків широко використовуються терміни «плідник», «продуктивниця», «лінії розведення». Це говорить про ставлення до тварини як до «частини виробничого процесу».
Звідси й критика:
якщо суспільство по-справжньому прагне гуманізму, варто переглядати не лише терміни, а й практики масового розведення.
До питань, що виникають:
- Чи коректно купувати тварину, коли сотні тисяч тварин шукають притулок?
- Чи справедливо називати людину «батьком» для тварини, яку куплено як товар?
- Як контролювати етичність розведення?
13. Собака: власність чи особистість? Дві позиції, які формують світогляд
Позиція 1. Собака — власність
- юридично тварина оформлена як майно;
- людина несе повну матеріальну відповідальність;
- тварина не має власних прав і не може діяти як суб’єкт.
Позиція 2. Собака — істота з певним рівнем особистості
Прихильники цієї позиції зазначають:
- собака має емоції, пам’ять, прихильність;
- може вчитися, робити вибір, формувати звички;
- реагує на людські почуття;
- має власні межі комфорту.
Питання «чи є собака особистістю?» стає не лише філософським, а й юридичним.
14. Позиція LovePets UA: що важливіше — слово чи дія?
Ми переконані:
Термінологія — це інструмент, а не мета.
Справжня зміна починається не з того, як ми називаємо себе, а з того:
- чи усвідомлюємо ми відповідальність за життя тварини;
- чи знаємо її потреби;
- чи здатні забезпечити етичний догляд;
- чи ставимося до тварини як до істоти, а не об’єкта;
- чи готові бути поруч до кінця її життя, не зраджувати, не викидати, не ігнорувати.
Ми поважаємо позиції й прихильників терміна «петперент», і тих, хто вважає себе «власником».
Але ми виступаємо за реальну відповідальність та людяність, які не залежать від слова, а залежать від серця.
Підсумок
Різниця між «власником» і «петперентом» — не просто лінгвістична. Це питання світогляду. Чи бачимо ми в тварині:
- майно?
- друга?
- члена родини?
Слова можуть відображати цю різницю, але саме наше ставлення визначає, ким ми є для тварин — формальними власниками чи люблячими опікунами.
Питання лишається відкритим для кожного:
чи готові ми нести відповідальність, що виходить за межі термінів?

