29 Квітня 2025

Після трьох років повномасштабної війни в Україні світ дедалі чіткіше усвідомлює: ми живемо в епоху глобальної турбулентності, де війни стають інструментом політики, а спроби перемир’я — способом легітимізації влади.
Останнім підтвердженням цього стало оголошення Росією 72-годинного перемир’я з 8 по 10 травня 2025 року. Детальніше читайте у нашому попередньому огляді: Важливість оголошення перемир’я в Україні 

Кремль і “перемир’я під свята”: новий етап старих технологій

Оголошене Москвою припинення вогню, приурочене до святкування 80-ї річниці перемоги у Другій світовій війні, нагадує радше черговий політичний маневр, аніж реальну спробу встановити мир. Історія знає безліч подібних прикладів: тимчасові перемир’я під час Першої світової війни або так звані “гуманітарні коридори” у Балканських війнах 1990-х років, які часто порушувалися, залишаючи ще більше руйнувань і жертв.

Українська сторона вже має гіркий досвід подібних “перемир’їв”: навесні 2025 року під час “пасхального припинення вогню” російські війська здійснили понад 3000 атак, знехтувавши домовленостями. Саме тому скепсис Києва і міжнародної спільноти виглядає цілком виправданим.

Війна як інструмент утримання влади: критика Кремля та Києва

Світова історія вчить: війни часто використовуються владою для зміцнення політичного контролю. Сьогодні ми спостерігаємо це як у Росії, так і, на жаль, в Україні.

Кремль розпочав повномасштабну війну у 2022 році, запустивши ланцюг глобальної нестабільності, що вже отримав визначення “зворотного таймера” до можливої світової війни. Цей акт агресії викликав економічну кризу, міграційні хвилі, зростання авторитарних тенденцій у багатьох країнах.

Водночас і в Україні, зауважують окремі експерти, війна використовується владою для затягування політичних процесів, обмеження демократичних механізмів і продовження каденції без виборів. У надзвичайних умовах, попри всі об’єктивні труднощі, суспільству необхідно пам’ятати про контроль влади й захист громадянських прав.

Історичні паралелі: війни як каталізатор змін і занепаду

Події сучасності нагадують ключові моменти історії:

• Перша світова війна розпочалася як локальний конфлікт у 1914 році, але швидко переросла у глобальну катастрофу через нездатність політичних лідерів знаходити компроміси.
• У 1939 році агресія Третього Рейху проти Польщі розв’язала Другу світову війну, що знищила мільйони життів.

У кожному випадку війна стала наслідком амбіцій, політичних маніпуляцій і небажання вчасно зупинитися. Сьогоднішня ситуація на континенті тривожно перегукується з цими подіями.

Реакція міжнародної спільноти: обережний скептицизм

США, Європейський Союз та Організація Об’єднаних Націй офіційно підтримали ідею перемир’я як крок до зменшення насильства. Проте в їхніх заявах простежується недовіра: усі очікують реальних дій, а не чергових декларацій.

Президент США Дональд Трамп висловив розчарування відсутністю прогресу в переговорах і закликав Росію припинити атаки на цивільну інфраструктуру.
ООН закликає відкрити справжні переговори, проте чітко бачить: без серйозних поступок Кремля шанси на мир залишаються примарними.

Перемир’я без миру: уроки, які не вивчили

Оголошення 72-годинного перемир’я — це не крок до миру, а черговий приклад символічних жестів без реального змісту. Поки що все виглядає як політичний спектакль: одна сторона хоче виглядати “миротворцем”, інша змушена реагувати, захищаючи власні інтереси на міжнародній арені.

За даними аналітиків, без реального припинення обстрілів, відведення військ та допуску міжнародних місій будь-які короткострокові перемир’я приречені на провал.

Докладніше про оголошення перемир’я та реакцію сторін читайте в нашій попередній публікації: Аналіз оголошення 72-годинного припинення вогню.

Висновок: відповідальність за війну лежить на всіх, хто її розпалює

Світ переживає унікальний період, коли війна перестала бути локальною трагедією і стала глобальним викликом. Початок повномасштабної агресії Росії, маневри Кремля із перемир’ями, використання війни для політичного утримання влади як у Росії, так і в Україні — усе це свідчить про глибоку кризу глобального політичного лідерства.

Висновок очевидний: відповідальність за розв’язання воєн лежить на правителях, які замість миру обирають насильство. Історія неодноразово доводила, що ті, хто розпалює війни, зрештою програють не тільки битви, а й довіру людства. Світові потрібні нові підходи, нові лідери, які цінують життя, свободу і справедливість понад свої особисті амбіції.