У чому різниця між «власником домашньої тварини» та «петперентом»? Глибокий аналіз явища, що змінює культуру ставлення до тварин.
Поняття, які ми використовуємо для опису взаємин між людьми та їхніми домашніми тваринами, за останні роки істотно змінилися. Якщо раніше в ужитку домінував термін «власник», сьогодні дедалі частіше з’являється нове слово — «петперент» (від англ. pet parent). Одні сприймають його схвально, вважаючи важливою складовою гуманного ставлення до тварин. Інші — критикують, бачачи у цьому мовну моду або навіть маніпуляцію зообізнесу.
У цій статті, команда LovePets UA, розгляне історію появи терміна «петперент», причини його популярності, філософські, культурні, мовні, юридичні та емоційні аспекти, а також вплив на практики догляду за домашніми тваринами. Головне питання залишається відкритим — чи справді новий термін змінює культуру ставлення до тварин, чи це лише переосмислення старих понять новими словами?
1. Що таке «петперент»: походження поняття та соціальна основа
Термін pet parent набув популярності у США на початку 2000-х. Соціологи відзначають, що в цей період значно зросла емоційна цінність домашніх тварин. Власники почали трактувати своїх собак і котів не лише як «домашніх улюбленців», а як членів родини, об’єктів глибокої прив’язаності та повсякденного піклування.
Заміна слова «owner» («власник») на «parent» («батько/мати») мала дві ключові причини:
- Емоційна — прагнення підкреслити любов і близькість.
- Етична — відхід від трактування тварини як «майна».
Згодом термін поширився у соцмережах, зоозахисних спільнотах та індустрії зоотоварів, а сьогодні поступово з’являється і в українському інформаційному просторі.
Проте зростання популярності слова супроводжується суперечками: чи коректно порівнювати догляд за твариною з вихованням дитини? Чи не спрощує це роль власників і не розмиває відповідальність?
2. Як термін «петперент» використовується у повсякденному житті
Під «петперентами» зазвичай мають на увазі людей, які:
- ставляться до тварини як до рівноправного члена домогосподарства;
- надають великого значення емоційному зв’язку;
- інвестують значні ресурси в якість життя вихованця;
- приділяють час не лише базовому догляду, а й психологічному комфорту тварини;
- активно беруть участь у зооспільнотах, тематичних заходах, клубах за інтересами.
У соцмережах цей термін часто супроводжують фотографіями з позначками «dog mom», «cat dad», «fur baby» — тобто «волохатий малюк». У глобальній культурі це стало частиною нового стилю життя, який об’єднує покоління милленіалів та зумерів.
3. Головні відмінності між «власником» та «петперентом»
3.1. Ставлення до тварини
- Власник розглядає тварину як частину домогосподарства, але з чіткою межою «людина — тварина».
- Петперент прагне максимально наблизити догляд і емоційний зв’язок до батьківсько-дитячих відносин.
Тобто різниця — у рівні включення тварини в особистий простір і сімейну структуру.
3.2. Мотивація піклування
- Власник керується переважно обов’язками.
- Петперент орієнтується на почуття, довготривалий зв’язок, співпереживання.
3.3. Етичне наповнення
- Поняття «власник» пов’язане з юридичною категорією «майно».
- Поняття «петперент» спрямоване на ресоціалізацію тварини: вона — не об’єкт, а суб’єкт стосунків.
3.4. Підхід до проблем поведінки
- Власник часто формулює ситуації як «собака мене не слухається».
- Петперент — «що могло викликати таку реакцію, як я можу допомогти?».
4. Етичні та юридичні аспекти: чи впливає термін на права тварин?
У багатьох країнах тварина залишається юридично «майном». Попри це, у світі відбувається переосмислення: держави приймають закони, які визнають домашніх тварин як чутливих істот, здатних відчувати біль, страх і страждання.
Прихильники нової термінології наголошують:
- слово формує ставлення;
- ставлення формує поведінку;
- поведінка впливає на законодавство.
Критики ж стверджують, що «грати в слова» без практичної відповідальності — марно.
5. Досвід США: чому «pet parent» став нормою для мільйонів людей
Опитування американських соціологів показують:
- близько 30% жителів США називають себе pet parents;
- близько 40% не вбачають різниці між доглядом за твариною та доглядом за дитиною в емоційному аспекті;
- майже 65% платять за медичні послуги своїх тварин більше, ніж за власні.
У США вже діє система animal attorneys — адвокатів, які представляють інтереси тварин у судах. У деяких штатах собака чи кіт можуть бути позивачами від власного імені (через представника).
Для частини американців слово «parent» — не метафора, а повністю усвідомлена роль.
6. Аргументи зоозахисників: навіщо взагалі відмовлятися від терміна «власник»?
Організації як PETA, ASPCA, Humane Society наголошують:
- термін «owner» підсвідомо транслює ідею володіння живою істотою;
- найстрашніші прояви жорстокості часто виправдовуються тим, що «це ж моя власність»;
- «петперент», «опікун» і «компаньйон» — способи нагадати: тварина має права і потреби.
Інгрід Ньюкірк, президентка PETA, стверджує:
“Мова формує ставлення. Ставлення формує дії. Дії формують суспільство.”
7. Українське суспільство: від підтримки до скепсису
Реакція в Україні неоднозначна:
- частина людей вважає, що термін допомагає підвищувати культуру поводження з тваринами;
- інші бачать у ньому мовний несмак або нав’язування чужих ідей;
- дехто переконаний, що слова не змінять ситуації, доки суспільство не усвідомить відповідальність за тварин.
Поширений аргумент критиків:
«Поки люди кидають своїх котів і собак під час війни чи в сезон відпусток, нові слова нічого не змінять».
Проте зоозахисні групи наполягають: термін — лише інструмент. Головне — створити культуру поваги до життя тварин.
8. Бізнес і маркетинг: хто зацікавлений у популяризації терміна?
Українські зоомагазини та бренди активно використовують термінологію на кшталт:
- «петбатьки»
- «сім’я для улюбленця»
- «піклувальник»
Для бізнесу це спосіб:
- формувати емоційний клієнтський зв’язок;
- просувати преміум-сегмент товарів;
- стимулювати лояльність і повторні покупки.
Критики вважають це комерційною маніпуляцією. Проте сам факт використання терміна свідчить: ринок адаптується до нового типу взаємин «людина — тварина».
9. Мовний аспект: «петперент» чи «опікун»?
З погляду української мови термін «петперент»:
- не є питомим;
- не відповідає принципам творення нових слів;
- є фонетично чужорідним.
Українські філологи вказують: набагато природнішими є слова «опікун тварини», «доглядальник», «наставник», «хатній друг», або формулювання на кшталт «людина, що піклується».
Проте термінологічні запозичення — нормальне явище у будь-якій мові. Головне — щоб слово виконувало функцію.
10. Чи справді все впирається у слова?
Психологи відзначають: сама по собі зміна терміна не робить людину відповідальнішою. Але:
- вона може покращити емоційний контакт;
- підкреслити, що тварина — це не річ;
- допомогти суспільству переосмислити ставлення до живих істот.
Питання лише в тому, що має бути первинним — слово чи дія? Очевидно, що без дії слово втрачає сенс, але саме слово може стати каталізатором нової поведінки.
11. Різниця між “pet” та “animal”: чому акцент лише на домашніх тваринах створює нові дилеми
Англійське “pet” позначає домашню тварину-компаньйона. Але що з тими, хто не став домашнім?
- свійські тварини живуть у промислових умовах;
- дикі тварини часто переживають втрату середовища існування;
- багато тварин гине через розваги або мисливські практики.
Критики концепції «петперента» наголошують:
не можна боротися за права домашніх улюбленців, забуваючи про інших тварин.
Проте прихильники вказують: нова культура щодо домашніх тварин — перший крок до ширших етичних змін.
12. Розведення тварин: суперечливий світ заводчиків
У спільноті заводчиків широко використовуються терміни «плідник», «продуктивниця», «лінії розведення». Це говорить про ставлення до тварини як до «частини виробничого процесу».
Звідси й критика:
якщо суспільство по-справжньому прагне гуманізму, варто переглядати не лише терміни, а й практики масового розведення.
До питань, що виникають:
- Чи коректно купувати тварину, коли сотні тисяч тварин шукають притулок?
- Чи справедливо називати людину «батьком» для тварини, яку куплено як товар?
- Як контролювати етичність розведення?
13. Собака: власність чи особистість? Дві позиції, які формують світогляд
Позиція 1. Собака — власність
- юридично тварина оформлена як майно;
- людина несе повну матеріальну відповідальність;
- тварина не має власних прав і не може діяти як суб’єкт.
Позиція 2. Собака — істота з певним рівнем особистості
Прихильники цієї позиції зазначають:
- собака має емоції, пам’ять, прихильність;
- може вчитися, робити вибір, формувати звички;
- реагує на людські почуття;
- має власні межі комфорту.
Питання «чи є собака особистістю?» стає не лише філософським, а й юридичним.
14. Позиція LovePets UA: що важливіше — слово чи дія?
Ми переконані:
Термінологія — це інструмент, а не мета.
Справжня зміна починається не з того, як ми називаємо себе, а з того:
- чи усвідомлюємо ми відповідальність за життя тварини;
- чи знаємо її потреби;
- чи здатні забезпечити етичний догляд;
- чи ставимося до тварини як до істоти, а не об’єкта;
- чи готові бути поруч до кінця її життя, не зраджувати, не викидати, не ігнорувати.
Ми поважаємо позиції й прихильників терміна «петперент», і тих, хто вважає себе «власником».
Але ми виступаємо за реальну відповідальність та людяність, які не залежать від слова, а залежать від серця.
Підсумок
Різниця між «власником» і «петперентом» — не просто лінгвістична. Це питання світогляду. Чи бачимо ми в тварині:
- майно?
- друга?
- члена родини?
Слова можуть відображати цю різницю, але саме наше ставлення визначає, ким ми є для тварин — формальними власниками чи люблячими опікунами.
Питання лишається відкритим для кожного:
чи готові ми нести відповідальність, що виходить за межі термінів?